Не люблю, коли у гості приходять онуки. Так, ви можете думати, що я погана бабуся. Але така поведінка мене вже дратує та засмучує

Тої неділі я планувала трішки відпочити від хатніх справ. Після церкви зайшла у пекарню біля будинку, купила тістечка. Думала покликати сусідку Галину з першого поверху, щоб зайшла до мене у гості на чай. Однак, вже підхожу до під’їзду – а на мене летять онуки та обіймають

– Нарешті ви прийшли, я вас годину чекала. Ви чому слухавку не підіймаєте? – дорікає невістка та йде до своєї машини. 

– Та я в церкві була, а потім пішла в магазин. Може, не чула, бо я звук на телефоні скрутила.

– Добре, посидіть з малими, бо я хочу з подругами піти в магазин. Вони будуть мені заважати. 

Я кивнула головою на знак згоди. Знаєте, хтось може подумати, що я погана бабуся, адже не дуже люблю своїх онуків. Хоча тут є часточка правди. 

Першого сина Аліна народила 8 років тому. Я так тішилася що у мене з’явився внучок Павло, от щодня до них приходила у готі. Аліна нічого не мала проти, коли я хотіла забрати його на прогулянку, погратися вдома чи просто заколисати на сон. 

Потім з’явилася Катруся – середня онучка, зараз їй 5. І тоді Аліна ледь не щодня до мене телефонувала з проханнями посидіти з малюками, бо вона нічого не встигає та дуже зайнята. Звісно, я не могла їй відмовити. Однак, мені з двома непосидючими дітками бувало важко. Вони ж такі активні, всюди бігають, кричать, хочуть гратися. Ну, єдина річ, яка могла їх заспокоїти – це мультики по телевізору. Тоді вона на добру годину прикипали до екрана і сиділи тихенько, як мишенятка. 

І ось 3 роки тому народився ще третій онучок – Ромчик. Тоді невістка взагалі вирішила не церемонитися зі мною. Якщо раніше вона могла зателефонувати та попросити, то тепер просто приходить без попередження і ставить мене перед фактом. Її залізний аргумент – “ви бабуся, ви ж повинні сидіти з онуками”. 

Проблема ще також у грошах. Павло та Катя постійно просять їм купити як не шоколадку, то морозиво чи булочку. Бувало що вередували через пачку чипсів. Воно не дороге, але я щодня витрачаю десь гривень 50 на їх забаганки. Піти у кінотеатр на мультик, у парк на атракціони – все з моєї кишені. 

Мені ще образливо за ставлення Аліни до мене та до своєї мами. Сваха Олена живе у Чернівцях та приїздить до онуків хіба раз на місяць. Однак, вони всі разом і в кафе ходять, і на шопінг, раз навіть поїхали з дітками у Буковель на вихідні. От ніби я просто їм нянька швидкого доступу, а пані Олену шанують. Мене діти ніколи нікуди не возили, навіть просто у кафе не кликали. Раз була у ресторані тільки на дні народженні Аліни і все. 

Кожен раз, як я натякаю Аліні та синові, що я хоча і бабуся, але хочу інколи провести вихідні без дітей. То вони так мене глянули, ніби я їх проклинаю і геть виганяю. 

От не знаю, що тепер робити. Бо для невістки та сина я перетворилася на безкоштовну няньку. Претензій до онуків у мене взагалі нема, вони ще маленькі. Але така нахабна поведінка дорослих дуже засмучує. 

Що б ви зробили на місці нашої читачки?