Безлад у шафі, гори непрасованого одягу і скислий борщ в холодильнику – вирішив делікатно зробити дружині зауваження, а в результаті ще й винним залишився

Безлад у шафі, гори непрасованого одягу і скислий борщ в холодильнику – не з такою дружиною я одружувався, але саме таку отримав з часом

Безлад у шафі, гори непрасованого одягу і скислий борщ в холодильнику – вирішив делікатно зробити дружині зауваження, а в результаті ще й винним залишився

У Машу я закохався одразу. Таку красуню не можна було оминути. Дуже довго я був переконаний, що мені неабияк пощастило з дівчиною: розумна, приваблива, акуратна. Довго тягнути не став і зробив їй пропозицію.

Далі вирішили з’їхатися. До слова, Маша одразу заявила, що не надто захоплюється хатніми справами і готова працювати на роботі, щоб ми тільки ділили обов’язки навпіл. Я не з гордих, тому погодився. Тоді я вважав, що це дуже розумний та правильний вчинок, але надалі мене чекало велике розчарування.

Отож, ми обумовили, хто і що робитиме у нашій новоспеченій сім’ї. Дружина запевняла, що їй буде не дуже складно поєднувати обов’язки з кар’єрою, якою вона просто марила. Тож і я перечити не став. 

Але вже через пів року спільного життя я збагнув, що щось пішло не так. Життя внесло власні корективи у наші правила. Успішною моя Маша так і не стала. Працювала на пів ставки в якійсь невідомій компанії з нестабільним графіком та виплатами. Та й зароблені гроші тратила винятково на свої забаганки. Я ж мусив працювати із самого ранку і до вечора. Зате про розподіл зобов’язань моя кохана не забувала. Точно пам’ятала, що я маю робити. А на свої часом очі заплющувала. 

Раніше Маша і справді старанно виконувала свою частину справ, а потім її запал почав згасати. Я особливо до неї з цим питанням не ліз, аж доки її халтура не стала явною. Безлад тепер просто впадав у вічі на кожному кроці. 

На кріслах були гори одягу, у шафі – купа непрасованих речей, зате дружина примудрялася дорікати всім цим мені. Мовляв, і я теж працюю, гроші приношу, невже тобі важко мені допомогти? Мене таке ставлення ображало. Мало того, що я гну спину за двох на роботі, то ще й весь побут має бути на мені? Ми ж чесно поділили всі обов’язки із самого початку.

А вчора у холодильнику я знайшов скислий борщ, запахом якого можна було винищувати шкідників.

Я вірив, що після народження дитини Маша візьметься за голову. Піде в декрет, матиме більше часу на побут. Але стало тільки гірше. Здається, мені було б куди легше, якби я не мав дружини взагалі. До всього цього тепер додалися ще й постійні сварки.

Я, бачите, повинен зрозуміти дружину, поставити себе на її місце. А хто зрозуміє мене? Я ж не в санаторій щодня їжджу, а на роботу. Працюю в офісі, а потім вдома віддалено і ще й за всім у домі стежити маю. А все, чого я хочу насправді, просто трохи відпочити.

Я не розумію, що такого робить моя дружина цілими днями в декреті, що вечерю зварити не може? Або хоча б речі поскладати на свої місця. Невже, це так важко?

Дитині поки тільки 7 місяців і більшу частину дня маля просто спить. За цей час можна хоча б пилюку протерти. А що буде, коли у нас народиться друге немовля? Усе ж таки я за рівність і взаємодопомогу. Я готовий прийняти і все підтримати, але потребую того ж взамін. Але Маша цього чомусь збагнути не може.

Не хочу руйнувати сім’ю, бо дуже люблю нашого малюка. Але, як можна продовжувати цей цирк, навіть не знаю. Здається, скоро моє терпіння скінчиться.

А на чиїй стороні в цій історії ви?