Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб

3 роки тому я переїхала з Івано-Франківська до Туреччини, місто Карабюк. Мій чоловік Ахмет родом звідти. Ми познайомилися ще на 1 курсі під час навчання в медичному університеті. Ахмет каже, що одразу у мене закохався з першого погляду. Після закінчення навчання він зробив мені пропозицію та ми вирішили переїхати до Туреччини.

Чому? По-перше, тут у батька Ахмета була своя клініка та він одразу влаштувався на роботу. Ну а ви самі розумієте, яка зарплата у наших державних лікарнях, одні копійки. По-друге, тут була вся його родина. Мої батьки розлучені, мама на заробітках в Італії, а тато давно не з’являвся. Ну і вишенька на торті – гарний клімат, тут сонечко, тепло, пальми, море. Просто райське містечко. 

Однак, ви не думайте, що життя з чоловіком-турком то суцільна казка. Можна сказати, що мені пощастило, адже Ахмет та його родина не такі затяті віряни. А ось моїй подрузі трапився справжній зразковий турок. 

Вікторія була моєю одногрупницею, ми разом жили у гуртожитку. Вона постійно казала, що хоче чоловіка-іноземця, мовляв, наші українці взагалі якісь тюхтії, плаксії і так далі. Всі хлопці, які бігали за нею, чули твердне ні. 

Віка вийшла заміж досить пізно, їй вже було 30. Якось списалася у Фейсбуці з турком Аміром, листувалися десь місяць. А потім він купив їй квитки у Стамбул та вона приїхала на два тижні у гості. Не можу сказати, що Амір мені сподобався. Однак, якщо Віка поруч з ним щаслива – то я також тішуся за подругу. Просто Амір був дуже ревним мусульманином. І знаючи Віку, її пристрасть до виразного одягу та макіяжу я сумнівалася, що вони будуть гарною парою. 

Весілля грали скоромно, Амір був проти, аби я з Ахметом приїхала. Мовляв, ми чужі люди та нам тут не місце. Віка думала про кар’єру гіда у Туреччині, адже є багато туристів з нашої країни. Однак, Амір наполіг, аби вона займалася хатніми справами, бо місце жінки – на кухні. Навіть на 9 місяців вагітності Віка замітала підлогу, готувала їсти, приносила на блюдечку чай для Аміра та його друзів. Вона навіть палили кальян при ній! 

Після пологів Віка почувалася геть кепсько, але Амір наполіг, що треба виписувати з лікарні. Наступного дня після пологів Вікторія крутилася на кухні, бо Амір влаштував грандіозне святкування на честь народження сина. Приїхали двоюрідні брати зі всієї Туреччини, їх жінки. І ніхто не хотів допомогти господині. А тепер згадайте наших українок. Та ми одна одній так допомагаємо, що на кухні місце не вистачає!

Але найгірше було попереду – приїзд Бейханур, свекрухи. У турків є такий звичай, що свекруха допомагає невістці рік, поки малюк ще потребує уваги. Однак, Бейханур була такою стальною жінкою. Замість помочі тільки кричала, лаяла дівчину. Віка не знала турецької, вона спілкувалася з Аміром ламаною англійською. Чоловік став на сторону своєї матері, бо такий культ жінки у турків. Мати для них святе, а жінка находиться десь на останньому місці. 

Бейханур мало того, що не допомагала з онуком, то ще й сама нічого не хотіла робити по господарстві. Тільки з ранку до ночі сиділа з сусідками, чай на терасі смакувала та обмивала кісточки невістці. Віка бігала там, як Попелюшка, а не жінка. Амір навіть доброго слова їй не казав, а тільки лаяв, що та мало справ робить. 

Ми списалися у вайбері, у мене зберігся її якимось дивно український номер Вікторії. Вона пожалілася на чоловіка, свекруху та інших родичів. Амір хоче мати багато дітей, а особливо – хлопців, щоб продовжити свій рід. Тільки от йому начхати на здоров’я жінки, що вона не може дати ради з одним сином, а він хоче 5 мінімум. Тим паче, хто їй допомагатиме? Ні свекруха, ні сестри Аміра не хочуть.

Віка каже, що дуже жаліє про цей шлюб та хоче розлучитися, планує повернутися в Івано-Франківськ. Тільки боїться, що Амір забере дитину та позбавить її прав на материнство. Адже вона у чужій країні, без роботи та даху над головою. 

Знаєте, я це пише не для того, аби принизити подругу. Просто хочу показати, що не варто шукати свого щастя десь на чужині. Особливо, якщо справа стосується кохання. Раз на раз не припадає. Мені дуже пощастило з Ахметом. А ось Віка, на жаль, дуже нещасна у шлюбі.