“А на день народження мені путівку на море подаруйте,”- заявила свекруха, знаючи про наше скрутне фінансове становище

Знаєте, часом буває так, що одна фраза іншої людини може посіяти розбрат у вашій сім’ї. Для нас такою людино стала свекруха.

Вона попросила в мене дещо, що ніяк не вкладається у мене в голові. Але спочатку мушу зауважити, що у мене з чоловіком доволі важкий період. Зокрема справа у фінансах. Я тепер не працюю і він – єдиний, хто забезпечує сім’ю.

До нашого весілля мій коханий жив з матір’ю. У них була власна трикімнатна квартира. За документами та й зі слів свекрухи половина законно належала її синові. Після весілля ми з Олегом взялися за обговорення різноманітних питань, які відтоді стали спільними. Одним із таких було житло. Хотіли щось своє, щоб і нам ніхто не заважав, і ми не ставали кісткою поперек горла. Спочатку я запропонувала обміняти рідне житло чоловіка, щоб можна було купити дві менші квартири, але свекруха була категорично проти. Після цього я вирішила не пхатися в їхні сімейні справи.  Зійшлися на думці про кредит. Купили помешкання. Тепер на черзі мав бути ремонт, а тоді вже діти.

Коштів особливо немає, тож спеціалістів вирішили не наймати. Подумали, що й самі впораємося. Зрештою, ми обоє звикли до роботи. Всього кілька місяців тому ми обоє працювали і бачилися вкрай рідко. І це при тому, що жили в одному домі. Чоловік ішов, коли я тільки прокидалася, а приходила з роботи я, коли коханий уже спав. Ось так.

Багато в чому нам доводилося себе обмежувати. Економили страшно. Втім, знали, що робимо це собі ж на користь. 

Та тяганина з роботою і кредитом мене виснажила настільки, що я тільки й мріяла, коли це все скінчиться. Планувала поїхати якось в гори, щоб ми з чоловіком нарешті змогли відпочити тілом і душею.

Втім, так просто нічого не буває. Крім кредиту та ремонту у нас була ще свекруха. Їй також завжди на щось потрібні гроші. А просить їх вона у нас. Мушу зазначити, що нам ні його, ні мої батьки особливо допомагати не бігли, тож я не бачила сенсу поспішати з допомогою їм. Я знаю, що ми повинні поважати рідних, але не віддавати ж їм останні копійки. Як тільки станемо на ноги самі, то й за благодійність візьмемося.

Але мати Олега цього розуміти не хотіла. Їй постійно мало грошей на ліки треба, на обстеження, на комунальні послуги, на продукти. Бідкається тепер, що вона сама живе у такій великій квартирі. Мусить самотужки такі великі рахунки оплачувати. Я тільки руками розводжу. Мовляв, а я пропонувала вихід із ситуації.

Нарешті жінка одумалася. Дозволила нам обміняти трикімнатну квартиру на однокімнатну з хорошим ремонтом, у якій поселилася сама, а за решту грошей ми нарешті виплатили кредит. 

Поки все ніби налагодилося. За комунальні платити тепер менше, тож і матері позичати не так багато доведеться.

Але кілька днів тому свекруха мені заявила: 

– У мене скоро день народження. Ви довго не думайте. Я тут вирішила, що мені потрібно. Сусідка на море їде. І ви мені путівку купіть.

У мене очі на лоба полізли. Оце так. Відколи це ми мільйонерами стали, щоб родичам путівки роздавати? Ми самі навіть у гори зібратися ніяк не можемо, а тут ціле море. Бач, що надумала? Я навіть своїм батькам нічого дорожчого, ніж сервіз ніколи не дарувала. Та й від того рідня відмовляється. А тут свекруху утримувати треба і подарунки дорогі робити. Та щоб я так жила у її віці.

Я не жадна. Я б усім купувала, що вони захочуть, якби сама мала достатньо грошей. Але зараз із цим проблеми. Хіба свекруха не знає?

Так і виходить, що мою сім’ю забезпечують мої батьки, а чоловік наші гроші своїй матері возить.

Я тоді змовчала, коли та жінка про море заявила. А її син покірно кивнув головою і сказав, що ми подумаємо. Може, він і буде думати, але я вже і так усе вирішила. Ніяких путівок.

Думаю, слід нарешті сказати матері, що вона забагато вимагає від нас. Інакше це тягнутиметься ще дуже довго. 

А що про цю ситуацію думаєте Ви?

Чи справді невістці слід поговорити зі свекрухою? 

Чи краще мовчки оплатити подорож?