10 років працювала в Іспанії. Приїхала додому й дізналася, що син з невісткою таке про мене говорили!

Приблизно 10 років я працюю в Іспанії на заробітках. Тут добре платять, але є одна проблема – відстань. З рідними я можу бачитися хіба тричі на рік. Того Різдва звільнилася у роботодавця та приїхала до села. Якраз новорічні свята, ще й моє день народження припадало на 10 січня. 

Моєму синові вже 25 років, одружений, виховує з дружиною Олесею маленького Захарчика. Я всі ці роки висилала йому гроші – спершу на навчання та господарство, потім на весілля та малюка. Просто Леся з бідної багатодітної родини. Не хочу зараз себе нахвалювати чи одягати корону, але весілля молодятам оплатила я все до копійки. Навіть з Іспанії передавала випивку, фрукти та м’ясо. 

Павло залишився з Олесею у нашому селі, ще й другу хату збудував та влаштував там літню кухню з невеличкою кімнаткою. Трактора купив, щоб мати чим на полі працювати, завів кроликів та перепілок на продаж. Словом, жили вони у достатку та злагоді, навіть сватам допомагали. 

Звісно, я раділа, що у мого сина так чудово склалося життя, він часто показував мені у Скайпі Захарчика або ж надсилав фото у Вайбер. Однак, я дуже за ними сумувала. Тим паче, сама вже думала про те, щоб повернутися додому в село та на старості років онука бавити. 

Тому минулого року зібрала речі, купила квиток додому в одну сторону та прилетіла. Син забрав мене з аеропорту на новесенькій Ауді. Але обійми якісь у нього були немов “холодні”. Тільки поцілував у щоку та притулився. 

– Синку, все гаразд? 

– Так, мамо. А ти надовго? 

– Планувала вже тут залишитися.

Павло нічого не відповів, тільки сумно видихнув. Свою стару хату я не впізнала – ремонт, нові меблі та сантехніка, збудований другий поверх та навіть провели супутникове телебачення. А ще 10 років тому я тут воду у каструлі гріла, щоб у тазику помитися. 

Невістка крутилася на кухні, готувала стіл до мого приїду. Я вийшла з ванни, думала щось допомогти Олесі, але підслухала її розмову з Павлом:

– Ну що вона? Квитки назад купили?

– Вона хоче залишитися, – дорікав син. 

– Тільки не це. І що ми робитимемо? – шипіла, немов та змія, Олеся. 

Я удала, що не чула тої розмови та сіла за стіл. Однак, настрій вже було зіпсовано. Ще й сваха прийшла, відкрили шампанське. Ми випили чарку-другу за приїзд. 

Вийшла на вулицю, щоб подихати свіжим повітрям, бо сльози вже клубком підходили до горла. А тут бачу – на порозі сваха стоїть, руки в боки та косо на мене дивиться: 

– Томка, а це правда, що ти вже назавжди приїхала?

– Так. Я вже не молода дівчина, роками там тяжко спину гнула, а зараз хочу старість з онуком провести. Якраз Олесі буде допомога.

– Ти краще їм грішми допоможи. А Захара хотіли у садочок віддати. Їм гроші зараз потрібніші, а ти так нахабно хочеш покинути рідного сина та онука? 

Я не розуміла, до чого ця розмова взагалі була. Адже Павло з Олесею добре жили на мої гроші. І зараз стару мати знову вигнати на заробітки? 

Всю ніч я не могла стулити очей – все думала про слова свахи. Вона яке право має ось так мною командувати? Сама ні копійки не дала ні на весілля, ні на онука, а тут мене вирішила засоромити. Командує ще й у моїй хаті! Та сваха так мені повинна ноги цілувати, що я її доньку до хати пустила та гроші висилала. 

Та не одна сваха так думала. Невістка з Павлом також “легко” натякали, щоб я поверталася до Іспанії. Мовляв, у селі буде нудно і я вже там звикла. А їм краще видно? Тому після Йордана я без попередження зібрала речі, викликала таксі та поїхала на вокзал. Звідти пересадками до Києва на аеропорт. 

І ось вже рік я працюю в Іспанії. Син далі показує мені фото онука з садка. Однак, не запитує, коли я приїду. Хіба може натякнути, що треба грошей на господарство чи Захарка. Я до останнього намагаюся відмовити, але моє добре серце дає слабинку і я перекидаю йому на карту декілька сотень євро. Онук не винен, що у нього такі горе-батьки. 

А що б ви порадили зробили бабусі у такій ситуації? Варто поговорити з Павлом чи навпаки – припинити спілкування?