Василь був гарним господарем та чоловіком. Кожен сусід хвалив його хату, трава підкошена, худоба сита, город великий перекопаний. А сад який – ну просто очей не відвести! Груші, яблуні, смородина, малина, ожина. Звісно, Василь часто пригощав дітлахів.
Жінка також у нього гарна була, працьовита, красива. Олена з сусіднього села переїхала до Василя, бо він дуже батькової землі тримався. Розмалювала хату соняхами, калиною, виклала мозаїку невелику під віками. До речі, сад – то її заслуга. Посадила чорнобривці біля доріжки, за хатиною росли піони, троянди, хризантеми. Навіть купила спеціальні деревця, туї, аби влітку холодок був. А взимку прикрашали як новорічну ялинку.
Було у них троє діток – старший син Петро, Маринка та молодша Ганнуся. Їй тоді було тільки 4 рочки, але вже бігала за мамою, як хвостик. Не боялася лізти у курник по яйця, гладити кізочок. Олена часто брала доньку на пасовище, там разом збирали польові квіти та плели вінки. Чоловік завжди балував дітей. То привезе з міста солодощі, іграшки, купив їм по телефону та великий комп’ютер у кімнату. Олена мала гарні сукні та дорогі парфуми.
Якось Петро сильно полаявся з сусідом Ігорем. Так лаялися, що кожен з синцем ходив.
– Ігоре, ти старший від мого Петра. Не можна молодших ображати. Аби я не бачив, що ти моїх дітей зачіпаєш!
– Угу, – хмикнув під носа Ігор та косо глянув на чоловіка.
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
А з вікна на Степана дивилася Інна, мати Ігоря.
Інна ще зі школи була закохана у Василя. Спортсмен, відмінник, гордість школи. Та дівки за ним табунами бігали, а Інна на їх фоні була тою сірою мишкою. Ніяк Василь не дивився на неї, хоча жили хата в хату.
Вася по вуха закохався у Олену. Вона інколи приїздила у село, бо мала там якихось родичів. То Вася її “випадково” перестріне біля ставка, то запросить на танці в клуб. Або ж потайки нарве у сусідки, баби Нюри, квіти та принесе Олені.
Після закінчення школи Василь планував зробити Олені пропозицію. Однак, не судилося – батьки кудись збиралися закордон переїжджати та забирали дівчину з собою. Мовляв, у Польщі їй вже університет знайшли, квартиру купили. Ну а що їй робити в цьому задрипаному селі?
Так минуло майже 5 років. Від Олени не було ні дзвінка, ні повідомлення. Від сусідів Василь дізнався, що вона у Польщі вийшла заміж за якогось чоловіка. Тому почав випивати, рука сама до чарки тягнулася. А якось біля магазину його перестріла Інна.
– Васю, ти куди?
– Туда! – крикнув чоловік та ледь не впав на дорогу.
– Ходімо, я тебе проведу.
Але на ранок Василь прокинувся у ліжку з Інною. Одразу так соромно та ніяково стало. Так він, виходить, підвів Оленку, раз з іншою жінкою утіхи шукає.
– Слухай, між нами нічого не було!
– Але я…
– Інно, будь ласка, аби люди по селі плітки не розносили. Нічого не було і крапка.
Дівчина не знала, що робити. Тому заради Василя зберегти цю таємницю. Знайшла собі роботу в місті, орендувала невеличку квартиру.
А через рік все село гуділо – Олена та Інна повертаються. І кожна вже по дитині мала. Вась, як тільки про це дізнався – кулею поїхав на вокзал зустрічати кохану. І байдуже, що тоді в Олени була вже дитина від попереднього шлюбу. А от Інна самотужки виховувала Ігорка.
Минулої зими Інна захворіла важко. Викликали навіть знахаря, аби допоміг. Та марно, жінка чахла на очах. Не могла навіть з ліжка піднятися:
– Ігорку, синку, поклич сусіда Василя.
– Навіщо?
– Так треба.
Василь прибіг до сусідки:
– Кого кликати? Священника? Швидку?
– Ні. Ти вислухай мене, будь ласка. Словом Ігор – то твій син.
– Мій?
– Так. Пам’ятаєш ту ніч, коли ти просив все зберегти в таємниці? Так то твій син, я ще після того робила тест на вагітність.
– І що ти хочеш? Грошей?
– Ні. Будь ласка, забери Ігорка до себе. Я відчуваю, що ще не довго протримаюся на цьому світі.
Василь не знав, що й робити. Але гріх відмовляти!
Ховали Інну, коли був лютий. Василь та Олена оплатили похорони, зробили поминки. І жінка тільки радо прийняла у родину Ігорка.
Хоча по селі ходили плітки, мовляв, Інна навмисне набрехала сусідові, аби дитину скинути. Та Василь на це не зважав. Як і Олена. Вони любили Ігоря, як рідного.
