Рівно 10 років тому моє життя поділилося на “до” та “після”. Я прожила з Олегом щасливих 30 років, у нас були діти, онуки. Але одного дня він мовчки зібрав свої речі, навіть в очі мені не глянув.
– Я йду від тебе. У мене є інша жінка. І я нею я почуваюся щасливішим. Тобі залишаю квартиру та машину. Просто…Ти чудова жінка, але не така, як Кіра. Прощавай.
Я довго не могла прийти до тями. З люті розбила наш родини портрет, спалила всі спільні фото та викинула всі його подарунки. Тільки обручку залишила. Не знаю сама, чому.
Ми були знайомі ще з часів шкільної парти. Пам’ятаю, як у мене тремтіли руки, коли я заходила у новий клас. А тут він – Олег, сидить такий кумедний в окулярах. Нас посадили разом. Він у всьому мені допомагав. То портфель додому піднесе, дасть списати на контрольній з математики, шоколадкою пригостив та від розбишак захистить. Ніхто у класі зі мною не товаришував, крім Олега.
А потім ми підросли. І почалося “доросле” життя – побачення, дискотеки прогулянки до ранку. Мені з ним було так добре, що я не помічала, як швидко проходив час. Вирішили вступати разом в один університет. Правда, спершу батьки були категорично проти, щоб ми жили разом. Мовляв, ми ще дурниць встигнемо наробити.
І ось згадую, як Олег повзе по пожежній драбині та тримає в зубах ромашки, бо вже була комендантська година. І як чекав на мене після екзаменів та допомагав готуватися до сесії. І як він на врученні дипломів зробив мені пропозицію руки та серця.
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
Звісно, що у нас не все було так чудово. На 4 курсі померли батьки Олега. Я його ще ніколи таким не бачила. Змарнів, не хотів підводитися з ліжка. Але я була поруч. Допомагала, як могла, навіть, якщо треба пропустити пари в університеті. Доглядала за їх будинком, перебирала речі. Чула, як Олег вночі закривався у ванній та гірко плакав.
Або діти. У нас не було стабільної роботи, криза.. а тут позитивний тест на вагітність. Це було так невчасно. Я злякалася та не знала, що робити далі. Але ця звістка не засмутила Олега:
– Ну ми щось придумаємо. А поки тобі не можна хвилюватися. Ти ж носиш мою дитинку під серцем!
Він спеціально брав додаткові заробітки на роботі, виходив на нічні зміни. Вдома бував хіба на 3 години – подрімає, поїсть та далі йде працювати. Я підпрацьовувала репетитором англійської мови у сусідів. Грошей ледь вистачало на продукти. А ще треба на ліжечко, одяг, іграшки, лікарів…
Але це все в минулому. Такі труднощі тільки зміцнили наше кохання. Але, здається, що я помилялася.
Я знала цю Кіру – молода стажистка, яка 3 місяці тому прийшла на фірму до Олега. Вона робила жахливу каву та не слідкувала за паперами. А ще одягалася безглуздо та не красиво. Я б сказала навіть вульгарно. Таких дівчат називають “мисливиці”. Вони полюють на дорослих чоловіків, таких у віці. У яких є машина, квартира та гроші. Ну прийдуть на все готова та житимуть, як королеви.
Але Олегові Кіра дуже сподобалася. Тепер я розуміла, що насправді означало з уст чоловіка “затримаюся на роботі” – гуляє з коханкою.
Майже 10 місяців мені знадобилося, щоб вийти з такої депресії. Ліки, заняття з психологом, підтримка діток. Особливо вони мені допомогли. Щовечора заїжджали у гості з моїми улюбленими солодощами – еклери з банановою начинкою.
А два тижні тому хтось постукав у двері. Я якраз чекала на подругу, давно не бачилися. Не глянула у вічко та відрила двері. Але на порозі був він. Олег.
– Впустиш? – тихо запитав чоловік. Я просто стала біля дверей та вказала рукою на кухню.
Приблизно 10 хвилин ми мовчали. Він приніс мої ромашки, але тепер ці квіти у мене викликають тільки огиду.
– Ненавиджу ромашки. Тепер я люблю піони. А тебе в гості ніхто не запрошував.
– Вибач. Просто я хочу повернутися до тебе..
– Повернутися? Ха, думаєш, що я зараз ось так тебе прийму з розпростертими обіймами?!
– У мене рак. Залишилося всього декілька місяців. Лікарі кажуть, що тут шансів нема. Я зрозумів, що це так мене Бог покарав за той вчинок. І зараз я хочу все виправити, поки є ще шанс і час.
Помітила, що він немов потух. Схуд, руки тремтять, а ще важко дихає. Змарнів. Волосся на голові майже нема, тільки фіолетові плями.
Ми посиділи, згадали молоді роки. Я відчувала, що Олегові дуже шкода.
– Я хочу, щоб ти мене прийняла назад. Побачити дітей, онуків.
Я тільки кивнула головою. І тепер не знаю, що робити. Адже 10 років тому він проміняв мене на молоду коханку. А тут на останньому диханні хоче все повернути. Немов не було ні зради, ні 10 років мовчанки…Нічого.
А що б ви порадили зробити жінці у такій ситуації? Варто дати чоловікові другий шанс чи забути про нього?
