Вже понад 10 років я живу в Іспанії з чоловіком. Вирішили зробити сюрприз моїй мамі та приїхати до неї на свята з дітками, адже вона так давно не бачила онуків.
Зранку прокидаюся та бачу, що за вікном така гарна погода. Вирішили запросити інших родичів з села на шашлик. Взяли шампури, купили м’ясо та продукти й поїхали на озеро. Знаю, що там є чудова галявина для нашої великої компанії. Але настрій було зіпсовано, як тільки-но я відкрила двері автівки – всюди було стільки сміття, що просто словами не передати!
Ну але ми всі разом з родичами швиденько все прибрали, чоловіки розклали мангал та почали смажити м’ясо. Однак, плавати у озері я діткам все-таки не дозволила. Помітила, що навколо не було жодного контейнеру для сміття.
Так ми просиділи до самого вечора. Довго говорили, співали пісні, згадували дитинство. І вже настав час збиратися по домівках, бо вже до нашої веселої компанії приєдналися комарі. Ну звісно, що після себе я не хотіла залишати порожні пляшки з-під вина чи пластикові тарілки. Спеціально взяла тоді з хати великий пакет для сміття. Не хочу, щоб потім чиєсь дитя чи песик навіть поранився об гострі уламки від пляшки.
– Мамо, а де все наше сміття? Ви вже його забрали?
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
– Сестричко, яке ще сміття? Та ми все викинули за дерева, ось туди. А ти така кумедна, ще скажи, що після себе треба ще й пластикові стаканчики помити, – розсміявся чоловік моєї сестри, Антон.
Однак, цей жарт мене ще більше засмутив. Сама дійшла до дерев, витягла все сміття, яке там було та гонорово при всіх поставила у багажник нашої автівки.
– Ми принаймні не свині, – різко відповіла та поїхала додому.
І тоді я зрозуміла одну річ. Марно скаржитися на політиків та чиновників, коли ми самі не можемо дотримуватися елементарних правил. Навіть викинути сміття – це вже вагомий крок. Якщо не ми, то хто тоді змінить нашу державу? Не варто нарікати на інших, коли самі ось так погано поводимося у суспільстві. Ось такий у нас дурний менталітет.
А ви погоджуєтеся з такою думкою? Чому? Як вирішити таку проблему?
