20 років тому Василь зробив мені боляче. А зараз намалювався такий кавалер та просить дати другий шанс!

Мені 40. І я ніколи не могла уявити, що можу потрапити у таку ситуацію…

Я бачила багацько серіалів про нещасне кохання, відстань, погані стосунки між парами, то все лямур-тужур. Однак, гадала, що це буває тільки у кіно! 

Мені було 18, коли я познайомилася з Василем. Тоді ми гуляли у спільній компанії друзів, він виявився старшим братом моєї знайомої Христини. І одразу тоді запропонував додому провести. А наступного дня моя мама приносить букетик квітів:

– Каже, що хтось анонімно надіслав. Доню, то в тебе є таємний шанувальник? 

Я одразу здогадалася, що то Василь. Адже ніхто з друзів не знав адреси, тільки він проводив того вечора мене додому. Він мені також дуже симпатизував – ніжним, але мужній. Кумедний, але також розумний. А які в нього сильні руки, от він мене коли обіймав, то я відчувала себе такою крихітною-крихітною дівчинкою. 

Ми тоді зустрічалися тільки місяць, але Василь говорив про дітей, одруження. Жартував, що мені дуже личить його прізвище. Раз привів мене до себе на квартиру і сказав “Ось, то наше гніздечко, будемо якось тут жити!”. Я вже чекала той день, коли він зробить мені пропозицію. Однак, ця мрія так і не здійснилася…

Чи то був Великдень, чи інше свято – Вася поїхав до родичів у село. Казав, що затримається на тиждень. Бо ми жили в Ужгороді, а рідні жили тоді аж у Харкові. Самі розумієте, яка відстань. 

От минув тиждень, а Васі все нема. Я навіть до квартири приходила, але ніхто не відчиняв. Тільки ще через два тижні до мене прийшла Христина:

– Ти не чекай Васю. Він у Харкові залишається. 

– Чому? Звідки ти знаєш? Він мені обіцяв…

– Бо в нього там є інша жінка! Все, потяг поїхав. Краще забудь про нього легше житимеш. 

– Звідки у нього дівчина інша? 

– То Ліда, баби з дідом сусідка. Вони ще з дитинства знаються. От він приїхав, а там у гості Ліда прийшла, то він почав біля неї крутитися. А зараз Ліда вагітна, то його дитина точно, вона клялася

Ці слова були для мене немов ніж. Звісно, я плакала, були дикі істерики, депресія. Але не хочу зараз говорити про такий досвід. 

Минуло вже 22 роки. Маю свою квартиру, донька навчається в університеті. А ще розлучилася з чоловіком, бо як він казав “не зійшлися характерами”. Але то таке, навіщо минуле згадувати? 

Якось я поверталася додому після роботи. Підіймаюся на поверх – а там якийсь незнайомий чоловік сперся на двері.

– Вітаю. Ви показники газу чи світла збираєте? 

– А я до тебе. То я, Вася, – і посміхається до мене так щиро, немов нічого не було! 

У мене аж дар мови зник, чесно. От до останнього не вірила, що це він. Вроді понад 20 років минуло, а він не змінився..

– Ти чому прийшов? 

– Я хочу все повернути… 

– І не пізно ти згадав? 

– Ні, я всі ці роки думав тільки про тебе. Просто Ліда – це помилка, я жалію! Ми вже розлучилися, я вирішив повернутися в Ужгород, до тебе! 

От вирішив мене ще раз морально добити. Я просто зайшла додому, його навіть на каву не запросила. Василь сидів ще на сходах 5 хвилин, залишив у дверцятах свій номер і надпис “я чекатиму”. 

Я не знаю, що мені робити далі. Вася мені інколи надсилає квіти до квартири, донька дивується, хто ж цей кавалер. Але про своє минуле ніяк не наважуюся їй розповісти. Навіщо їй знати про мої любовні пригоди? 

От з одного боку, я досі кохаю Василя. Все чекала і чекала, щоб він до мене повернувся, щоб ми почали все з чистого аркуша. А ось він приїхав – а в мене перед очима стоїть Христина та її фраза лунає “У нього інша жінка та дитина”. 

Просто якщо людина це зробила це один раз, то яка гарантія, що Вася знову мені не зрадить? Я не знаю, чи можу далі йому так спокійно довіряти. Боюся перетворитися на ревнивого параноїка. 

І ось в 40 років замість того, аби думати за роботу чи доньку, я переймаюся Василем. От хочу його і поцілувати, і покидьком назвати. І дали ляпаса, і міцно обійняти. 

Що робити? Як мені далі бути?