З самого ранку Мирослава мала багато роботи – закривати помідори, випрати одяг, прибирати у квартирі, хоча була субота

Тоді була субота, 8 ранку, а Мирослава вже крутилася на кухні. Вона вже встигла побігти на базар, купити все необхідне для консервації. Ледь донесла важкі сумки з помідорами та огірками додому. Випила склянку теплого чаю, одягла свій улюблений кухонний фартух та почала господарювати. 

Всі друзі її хвалили, казали, що у жінки золоті руки. Такі смачні страви готувала, що всі гості просили добавку. Вдома завжди було чисто й затишно. З чоловіком Петром одружилася 20 років тому та народила двох синів – Сашко та Женя. Старший навчається у іншому місті, мамина гордість – закінчив школу із золотою медаллю, зумів вступити у престижний університет, ще й стипендію має. А молодший син Євген рівняється на брата, цього року закінчує 11 клас. Всі вчителі його хвалять.

Тоді на базарі було стільки людей, що жінка не могла де стати. Всі метушилися, немов у мурашнику. А ще у неї всю ніч спина боліла та важко тягти 20 кілограмів помідорів. Однак, пожаліла 50 гривень на таксі. А чоловік нехай відпочине, він цілий тиждень гарував на заводі. Прийшла додому, зробила Петрові бутерброди на сніданок та ще й ароматну каву заварила. А його нема. Можливо, що терміново на роботу викликали?

Стільки було клопотів на кухні, що не помітила, як день минув. На годиннику вже була 9 вечора, коли почула, як хтось відчинив вхідні двері. До кімнати зайшов Петя:

– Мирославо, я вже давно намагався тобі це сказати. Словом, я більше тебе не кохаю та йду геть. 

Жінка присіла на крісло, а Петя почав збирати всі свої речі. 

– Та хіба ти можеш мене ось так покинути? Я твоя дружина, у нас є діти, – слізно благала його залишитися.

– Годі. Таке відчуття, немов ми з тобою не чоловік та дружина, а сусіди по квартирі. Ти краще б замість консервації пішла у магазин та купила собі одяг. А ще краще – записалася у салон краси. Ти навіть ніколи собі укладку гарну не робила та підбори не носила. Перетворилася на справжню Попелюшку! 

Виявилося, що у Петі є коханка – молода дівчина Оленка, яка на 10 років молодша за Миросю. Вона красива, доглянута. Щодня цокотить підборами та одягається вишукано. 

Декілька днів Мирослава не могла прийти до тями. Багато плакала, пила заспокійливі. А Женя підійшов всього декілька разів,і то запитати, коли буде вечеря. 

– Синку, я себе погано почуваю. Візьми у гаманці гроші та сам купи собі щось, – тихо відповіла Мирося. 

Але потім все-таки знайшла сили піднятися. Треба ж консервацію доробити, бо продукти можуть зіпсуватися. 

Зайшла на кухню та глянула на відра з овочами, брудний фартух та банки. Ні, вона не могла більше там знаходитися. Покрокувала до ванної кімнати та вмилася холодною водою. У дзеркалі вона не впізнала себе – немов це була чужа жінка, вже навіть стара бабуся. Все обличчя у зморшках, сиве волосся. І не згадає, коли востаннє робила гарну стрижку, малювалася та просто почувалася щасливою. 

“Можливо, що Петро мав рацію. І на кого я тепер схожа? Чи можна відмотати час назад та повернути його у родину…” – продумала Мирося. 

Що жінці варто зробити у такій ситуації? А ви б змінилися заради чоловіка, щоб повернути його додому від молодої коханки?