Алісі тоді було тільки 3 рочки, коли одного вечора вона з мамою їхала у таксі до бабусі з дідусем. Її матуся, Катерина, все-таки наважилася розлучитися з горе-чоловіком та переїхала до своїх батьків.
Тоді дівчина ще навчалася на 4 курсі, на носі захисти диплому, сесія. Тому в Аліси було багато нянечок – бабуся, тітка Марина, сусідські дівчатка навіть у гості заходили. Бувало, що тато Павло інколи провідував дитину, надсилав подарунки та іграшки. А потім, з часом взагалі не приходив, навіть на свята не телефонував. Але Алісі тоді було всього 3 рочки, її більше цікавили нові лялечки та бабусині казки.
А через декілька місяців Марина всіх ошелешила приємною звісткою – вона виходить заміж. Нареченого, до речі, звали так само – Павло. І всі почали метушливо готуватися до весілля. Все-таки, треба познайомитися з майбутніми родичами, свати з хлопцем прийдуть у гості.
Того ранку всі жінки так метушливо бігали на кухні, готували багато страв.
– Скоро Павло прийде, а ще нічого не готове, – чула Аліса. І від щастя у неї аж очі засяяли. Дівчинка подумала, що це вони про її татуся говорять.
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
Вона заховалася у шафі в коридорі, щоб зробити таткові сюрприз. Ніхто не зважав на дитину, адже треба готувати стільки страв, витерти пилюку, розкласти тарілки й келихи на стіл. Думали, що Аліса просто тихо грається лялечками у своїй кімнаті.
І ось у двері хтось постукав. Аліса хутчіше вибігла з шафки.
– Ура, татко прийшов! – крикнула вона та застрибнула Павлові на руки.
Правда, радість швидко переросла у розчарування. Адже її татусь мав біляве волосся та бороду, а тут молодий хлопчик з темним волоссям та карими очима.
– А ти не мій татко? – жалібно запитала Аліса. Павло похитав головою.
Однак, того вечора він ні на крок не відходив від дівчинки. Завжди при нагоді купував їй солодку шоколадку чи іграшку. А на весіллі вони так кумедно танцювали, що всі гості були у захваті. Відтоді Павло почав сприймати дівчинку, як свою донечку. Приходив до неї на всі свята у садку, танцював на випускному балу, допомагав з оплатою навчання та репетиторів. І, звісно, що вів під вінець до коханого чоловіка.
– Ось, це моя старша донька Аліса, скоро онука матиму! – жартівливо відповідав Павло, коли всі друзі та колеги розпитують за дітей.
Павло вчинив правильно? А ви б змогли так прийняти чужу дитину?
