Батьки часто привозять із села різні продукти, які я складаю у спільний холодильник, а потім свекруха не дозволяє мені навіть торкатися їх – це взагалі нормально?

Усе життя думала, що мій шлюб буде схожим на подружнє життя моїх батьків. Вони вже понад 40 років разом, виховали двох прекрасних дітей і пройшли чимало випробувань, зберігши сім’ю. Звичайно, було чимало незгод та проблем, але тато з мамою вирішували все розмовами, йшли на компроміси та росли разом. Ось якого жіночого щастя я хотіла.

Вірила в це й коли знайшла свою кохану людину. Після весілля ми переїхали жити до свекрухи, бо свого даху над головою поки не мали. У матері мого обранця доволі простора квартира. Місця вистачає всім. І я навіть втішилася… На декілька тижнів… Доки не придивилася до тієї жінки краще. Я почала помічати, що вона дуже дивакувата. Чого тільки варті її дурні правила, за якими вона живе. До того ж постійно вигадує нові. Ось і з моєю появою з’явився новий закон. “У нас у сім’ї так не заведено”,- повторювала мені свекруха, забороняючи торкатися продуктів у холодильнику. Я могла взяти щось звідти тільки перед сніданком, обідом чи вечерею.

Тоді я й зрозуміла, якою жадібною була моя свекруха. Здається, вона мене не те, що не любила, в принципі не сприймала. Я спочатку я навіть вірила, що проблема в мені, а потім помізкувала і зробила деякі висновки. Ось судіть самі.

Так, я поки що тільки шукаю роботу. Власного заробітку не маю. Зате я одразу погодилася розділити всі хатні обов’язки свекрухи. Я готую, перу, прибираю, мию посуд – більшість справ на мені. Зрештою, я й не проти. Тільки цього чомусь ніхто не цінує. Просто ледащою мене обзивають.

А ще я родом із села. Це теж не дуже імпонує моїй свекрусі. Батьки раз в два тижні привозять нам домашні продукти зі свого господарства. Нічого для мене не жаліють. Ось я й складаю все у спільний холодильник. Нікому не бороню брати щось звідти. Зате свекруха вважає, що все те добре належить їй.  Вона навіть торкатися там нічого без її дозволу не дає. Це взагалі нормально?

Мій коханий і справді важко працює на двох роботах. Але я не розумію, у чому тут моя провина. Він робить це тому, що повинен забезпечувати ще й батьків. Зате свекруха стверджує, що це я вимагаю в нього такої самовіддачі.

Якось, щоб відволіктися від цього абсурду, я запросила в гості подругу. Вдома саме нікого не було. Вирішила пригостити знайому бутербродами з чаєм. Відкрила холодильник і в цей момент у квартиру заходить свекруха. Ніби серцем чула. Зайшла на кухню, побачила, що я витягла продукти без її дозволу і давай сваритися. 

Мені так соромно перед подругою було. Мене відчитали за те, що я хотіла зробити бутерброди зі своїх же продуктів. Жах просто. Цілий день тоді проплакала. Не хотілося більше ні бачити свекруху, ні жити з її сином. Ввечері нажалілася коханому. Сказала, що або ми переїжджаємо, або я піду від нього, бо більше не витерплю подібного ставлення.

Думала, він пожертвує заради мене всім. Але чоловік заявив, що з батьківського дому нікуди не піде. Зате запропонував купити власний холодильник, на який я матиму повне право. Я погодилася. Хоча б так.

Тепер свекруха до моїх продуктів доступу не має, зате вказувати, що і як робити, не перестала. Постійно скаржиться на мене, ображає, як і колись. Я пам’ятаю, що перебуваю в чужому дому, але все ж… Людяність ніхто не скасовував. Скоро мені увірветься терпець. Я виговорю свекрусі все, що думаю про неї, а тоді зберу речі й піду.

Ось тільки знайду роботу і одразу на власний хліб переберуся. А ви що зробили б на моєму місці? 

Що можете порадити дівчині?