– Бідолаха, ти скільки часу не їв? Почекай, я ще тобі куплю поїсти, – сказав Петро та побіг до знайомої крамниці

Петро повертався додому голодним. На годиннику вже 8 вечора, а він зранку тільки встиг проковтнути дві канапки. Побачив на зупинці невелику крамницю, де робили смачні чебуреки. Одразу згадав своє дитинство, як мама завжди купувала йому найбільший чебурек з великою склянкою квасу. Замовив одразу подвійну порцію. 

Огрядна жінка все обережно загорнула у серветку, дала пластмасову вилку та одноразову тарілку. Петро вже хотів зробити перший шматок, але почув пронизливий писк

– Мяу, – немов гукав його сірий кіт.

Пильно дивився на Петра та не відводив погляду. Сидить та облизується. 

– Хочеш один шматочок? 

– Мяу, – сказав пухнастий та підбір ближче до чоловіка. 

Петро обережно подрібнив один чебурек на кусочки та постелив все на серветку. 

– Киць-киць,- немов припрошуючи до столу, гукав Петя котика.

Той підбіг та за декілька секунд на серветці вже нічого не залишилося. Пухнастий тільки облизувався та ласо дивився на Петю.

– Мабуть, ти довго нічого не їв. Ну, бери ще мій, я не голодний, – посміхався чоловік та по одній крихті кидав частування для котика. Той аж за задні лапки ставав, коли бачив, як рука Петра тягнеться до чебурека. 

На знак подяки він почав голосно муркотіти та тертися об зимові капці Петі.

– Ох, ну ти почекай мене тут. Я тобі ще куплю. Все-таки надворі холодно, а ти хоча б пообідаєш нормально, бідолашний.

Петя хутчіше почимчикував до крамниці.

– Доброго дня. Мені знову із собою подвійну порцію, і на цей раз покладіть якомога більше м’яса, щоб тісто аж зліпитися до купи не могло! 

Обережно все склав до пакета та побіг до лавки. Та на нього чекав Пухнастий.

– І хто ж тебе так з хати рідної вигнав? На вигляд красивий та породистий кіт, ще й такий вихований, на мене почекав.

Тваринка тільки жадібно ковтала шматочки м’яса. 

– Ой, ну ти в ще куди заліз! – гукав Петро, коли котик застрибнув йому на ноги та лагідно масажував шию своїми лапками. Здається, що це так буде на котячому “спасибі”.

Чоловік ще довго обіймав котика. Відчув, як він його довгих вусиків у нього аж у носі залоскотало, а так муркотів, немов хотів заспівати колискову.

– Знаєш, коте, заберу-но я тебе до себе. І так диву один, нікого нема. То будеш ти мені за сусіда. Не переживай, у мене і молоко для тебе є, ще й шматочок ковбаски знайдеться. І мені не буде сумно жити, і у тебе нарешті домівка з’явиться! 

Піднявся за лавочки та пішов вже у сторону двору. 

– Пане, заждіть хвилинку! – почув знайомий голос. 

Петро помітив, як з крамниці до нього поспішала та сама огрядна пані, яка продала йому чебуреки. 

– Ось, візьміть, тут 10 штучок, має для вас вистачити.

– Пані, але ж я не замовляв. Та і грошей у мене на стільки порцій не вистачить.

– Ні, не треба відмовлятися. Це від ось того пана у формі, – жінка показала на молодого хлопця у поліцейській формі.

Деякі відвідувачі почали аплодувати молодику у знак поваги. А Петро зняв шапку, зробив невеликий уклін та пішов додому. 

– Назву тебе Мурчиком. Бо, здається, що аж той юнак у формі почув, як ти голосно смакував чебуреками. 

Ось так того вечора чоловік знайшов собі вірного друга. І тут справа була далеко не в чебуреках. Адже людей на світі багато, але не кожен може похвалитися добрим серцем та співчуттям до беззахисних.

А ви погоджуєтеся з такими словами?