Тоді була п’ятниця, нарешті закінчився пекельний тиждень на роботі. Я замовила нам з Ігорком суші, хотіла відпочити та глянути якийсь цікавий фільм. На вихідні нічого не планували – ні прибирання, ні кулінарію, нічогісінько.
Однак, о 8 вечора до нас постукали – на порозі стояла моя свекруха, пані Ярослава:
– Ой, ну до вас дістатися – то ще не випробування. Ігоре, ану забери речі.
Здавалося, що у мене тоді аж іскри з очей посипалися, коли я глянула на чоловіка. Його мама вкотре приїхала без попередження до нас у гості на вихідні. Ні, вона не живе за сотні тисяч кілометрів від нас. Ми рік тому купили свою ділянку у Наварії, а свекруха мешкає у Львові на Сихові. Їй менше години їхати до нас.
Знаєте, мені здається, що пані Ярослава думає, що це ми їй купили будинок, просто зараз поки там живемо. От, наприклад командує тут, як генерал. Адже на місці, де мали бути альтанка та мангал, у нас стоїть грядка з помідорами. Нічого не маю проти домашніх овочів чи фруктів, але пані Ярослава поставила рядки на передній стороні будинку. І тепер зіпсувався весь вигляд.
У мене алергія на пилок квітів, тому ми постелили тільки газон на подвір’ї. Максимум, що я хотіла – це якісь невеликі деревця, типу туя або ж ялівець. Виглядають досить гарно та вишукано. Але пані Ярослава була просто шокована таким рішенням:
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
– Навіть ромашки не посадиш? Як це так? Біля хати має бути квітник!
Вона напевно думає, що наш будинок має виглядати як типова сільська хатинка. Така з плетеним парканом, хлівом, аби ще курки та гуси бігали. Ми обрали ділянку під дуплекс – це такі спеціальні смарт-будинки на дві родини, але ми викупили всю ділянку. Зробили на 2 поверсі гарні мансардні вікна у спальні, поставили підсвітку замість люстри. Тільки пані Ярославі не подобалося нічого:
– Так у вас стіни голі, будете взимку мерхнути!
І як пояснити свекрусі, що це не тільки модно, але й зручно дуже. Нема цих безглуздих килимів на стіні, які збирають пилюку. Світильники вмонтовані у стелю, а вмикаються та вимикаються спеціальним пультом. Мінімум меблів, але максимум користі. Навіть купили робота-пилотяга, аби він раз у день їздив по будинку.
Однак, справжній цирк був якраз тиждень тому. Повертаємося до того вечора. Пані Ярослава приїхала не сама, а з… козою! Ви собі це уявляєте?!
– Ось, будете мати молочко свіже. То ж домашнє, воно набагато краще за магазинне. Моя сусідка продавала, бо вона до того жила в неї на дачі.
– А де ми будемо її тримати?
– Ну перше у гаражі нехай ночує, а потім поставите їй вольєр на вулиці.
Я тоді хотіла дико сміятися, чесно. Здавалося, що пані Ярослава просто несповна розуму. Навіщо нам коза?
– А ви нас запитали, чи ми хочемо цю козу?
– Як це так – жити в будинку і не мати козу? Я ж вам не коня чи корову притягла. У вас стільки місця, що можна цілий виводок заводити.
Тут терпець увірвався в Ігоря. Вони почали дуже сваритися, чоловік витяг козу за ворота, ще довго дорікав матері, що вона не має права тут командувати. Пані Ярослава забрала козу та поїхала геть. Дуже образилася на нас та не телефонує. Чесно, мені від цього аж настрій піднімається.
Я одного не можу зрозуміти – хіба пані Ярослава не усвідомлює, що вона переступила всі межі? Якщо на квіти та докори щодо ремонту я можу закрити очі, то тримати козу в гаражі точно не збираюся.
Мені здається, що у неї вже старечий маразм почався, інакше не назву.
Хто винен у цій ситуації? Чому Ви так вважаєте?
