“То я для тебе порожнє місце?!” – такі докори я почула від чоловіка, коли відмовилася прописати його у своєму будинку

Декілька місяців тому мене у спадок від покійної бабусі перейшла ділянка з будинком. Але не думайте, що там розкішна садиба та великі хороми. Дах протікав, підлога скрипіла, на горищі бігали щурі, не було навіть теплої води. Старенька вже декілька років до того жила у моєї мами закордоном, а хатина стояла пуста, ми хіба на город приїздили. 

Я мала відкладені гроші на “чорний день”, тому вирішила вкластися в ремонт. Добре, що моя подруга працює у будівельному бізнесі, тому безкоштовно допомогла зробити дизайн, порадила гарну бригаду та їздила зі мною на закупи матеріалів, меблів. Казала, що з мене хіба пляшка вина і цукерки шоколадні.

Самотужки займалася ремонтом, хоча у мене є чоловік. З Андрієм ми разом вже 5 років, але не розписані, живемо у цивільному шлюбі. Загалом, чоловік заробляє копійки – він таксує. А ще має віддавати на двох дітей аліменти, обслуговувати машину. Тому всі витрати на родину тягну я. Добре що моя донька знайшла собі підробіток та не вимагає кишенькових коштів. Вона навчається ще й на державному місці та живе у гуртожитку, тому проблем з коштами у нас не виникало. 

Спершу Андрій відмовляв мене від ремонту: 

– То старий сарай, який треба знести і продати! Чому тобі такий зайвий геморой? 

Ми навіть посварилися через ремонт, бо Андрій вважає, що краще МОЇ гроші вкласти та купити ЙОМУ нове авто. Ну цирк на дроті, чесно. Адже він бідолашний, зі своєю зарплатою таксиста ніколи не купить нову тойоту. Постійно дорікав, що його діти та колишня жінка діймають грішми. А коли ж я радила просто поміняти роботу – то дуже ображався та казав, що я не вмію його підтримувати!

І це мені каже людина, яка навіть пальцем не поворухнула, аби допомогти з ремонтом. Я абстрагувалася від його ниття, після роботи заїжджала у “Епіцентр” чи інші будівельні магазини, купувала все необхідне. Ще моя мама з Іспанії докинула декілька тисяч євро, аби вистачило. Робота кипіла, майстри щодня телефонували з новими проблемами. Але я не здавалася.

Дуже марила та хотіла мати власний будиночок. Думала, що буде один поверх, насаджу квітів багато, поставлю альтанку. Влітку буду там вирощувати овочі та фрукти, друзі у гості приїжджатимуть. Та і мені вже не 30 років, якраз цей будинок можна буде до старості потримати. А свою квартиру, у якій я зараз з Андрієм живу, планувала віддати доньці. 

Зараз ремонт вже на фінальній стадії, залишилося тільки докупити деякі дрібниці типу шафи, столика, килима, посуд запасний, люстра. І якось ввечері Андрій почав розпитувати за будиночок:

– А ти на кого його оформиш? 

– На себе, я ж спадкоємиця. Братів та сестер не маю, буде там моя дача. 

– Може половину на мене перепиши? Просто ти ж рано чи пізно захочеш переїхати в той будинок. І ти там по суті повноцінна власниця, а я хто? Порожнє місце? Мені буде там не зручно!

Цей аргумент мене дуже насторожив, але Андрій і зараз живе у моїй квартирі, хоча я його не прописувала. 

Чула багато історій по телевізору, як чоловіки забирали у жінок майно, як “розводили” їх на гроші. Я знаю, що в Андрія двоє дітей-школярів. Можливо, він хоче то з корисливості зробити? Я не можу йому спокійно довіряти.

Вирішила потайки порадитися з нотаріусом. Мені відповіли, що Андрій має цілковите право претендувати на будинок у разі продажу. Хоча він ні копійки не вклався у нього! 

Моя мама та подруги в один голос кажуть “Не прописуй Андрія у будинку, бо ще пожалієш!”. А ось чоловік на мою відмову дуже образився:

– Я тобі порожнє місце? Тобі якісь квадратні метри дорожчі за мене? Не думав, що ти така меркантильна жінка. Я на тебе витратив стільки років, я тобі постійно допомагав, а ти зі мною ось так вчинила підло?! 

Знаєте, його максимум у допомозі – купити продукти і заплатити за комуналку, все. Він постійно таксував і я просила сусідів пересунути диван, вкрутити лампочку чи відремонтувати кран. І хоча Андрій божився, що він важко працює на роботі, але зароблених грошей я не бачила. 

Що мені взагалі робити у цій ситуації? Гнати Андрія трусами та віником чи краще все-таки прописати його у будинку?