Чоловік завжди казав, що кохає мене до нестями, тож я почувалася найщасливішою жінкою у світі. Але якось мені не пощастило повернутися додому швидше

 Богдан був чоловіком моєї мрії. Я думала, що була найщасливішою жінкою на світі, коли познайомилася з ним. Кохання часом так засліплює. Чоловік тоді видавався мені таким мужнім, сильним та надійним, що я навіть сумнівів не мала – скоро зіграємо весілля. Поряд з ним я почувалася справжньою принцесою. 

Взагалі питання чоловічого захисту, отого славнозвісного “як за кам’яною стіною” мало для мене велике значення. Сама я росла без батька. А мати багато працювала, щоб прогодувати сім’ю. Так я не потребувала нічого у матеріальному плані, а ось з емоціями було складніше.

Мені завжди хотілося повернути собі тата. Але матір не могла пробачити йому зраду. Я ж тоді й гадки не мала, що трапилося. Просто бачила. як одного дня мати виставила батька з квартири. Я залишалася з ненькою. Це було безумовне рішення і моєї думки ніхто навіть не запитував. Зрештою, батько теж проти не був. Він упродовж усього мого життя так і не спробував дізнатися, як у мене справи. 

Саме тоді я пообіцяла сама собі, що у моїй сім’ї такого не трапиться. Дитина не повинна рости без батька.

З Богданом ми почали зустрічатися, коли я ще навчалася в університеті. Була юною і наївною студенткою Пригадую, що одразу звернула увагу на високого, статного та заможного парубка. Такого важко було не помітити. Мушу визнати, що не тільки я була його прихильницею. Про такого мріють всі дівчатка.

Зрештою, я не була гіршою, ніж він. У мене була хороша фігура, приємна зовнішність та й розуму побільше, ніж у деяких.

 Так ми позустрічалися два роки і одружилися.

Після гучного весілля вирішили, що слід братися за спільне майбутнє. Першим на черзі було житло. На квартиру хотіли заробити самотужки. Слід визнати, що працювали ми наполегливо і важко. Втім, обох тримала мрія. Тож з часом таки вдалося назбирати потрібну суму.  Купили власне помешкання. Зробили ремонт. Почали планувати нові звершення. А потім я дізналася, що вагітна. Богдан тоді так зрадів. Він давно уже хотів спадкоємця. Ми вже були достатньо зрілими для такого відповідального кроку.

Далі було море забаганок і примх вагітної жінки, які мій чоловік покірно виконував.

А далі період виношування немовляти взяв своє. Я добряче набрала і змінилася зовнішньо. Дещо не таким тепер був і мій характер. Але так треба було. Все ж таки це все заради дитини всередині мене. Втім, Богданові, напевне, важко давалися мої метаморфози. Він почав віддалятися. Я помічала, що коханий навіть дивиться на мене не так, як раніше.

Якось я ходила на прогулянку. Хотіла подихати свіжим повітрям і скупитися трохи. Корисне з потрібним. Пообіцяла, що повернуся годинки через дві, але живіт так сильно тягнуло, що я не встигла навіть пів години пройтися. Повернулася додому раніше.

Зайшла.

У коридорі  висіла чужа жіноча курточка. Опустила погляд нижче – туфлі. Точно не мої. Я на таких підборах не ходжу відколи завагітніла.

 Я оторопіла. Але подумала, що буває всяке і одразу забігати з криками до вітальні буде зайвим.  Покликала чоловіка. Він майже одразу вийшов із сусідньої кімнати і здивовано глянув на мене. Не очікував побачити так рано.

Я трохи помовчала, а тоді сказала, що мені погано, тому сходжу в душ. Вирішила вдати, що нічого не помітила. Хороша з мене акторка вийшла б.

У ванній я розплакалася. Мій мозок малював картини того, як ми з Богданом розлучаємося і в дитини повторюється моя доля. А я ж обіцяла такого не допускати.

Я довго думала, що робити. А потім вирішила, що сім’ю потрібно зберегти. Образи забути. Вдати, що нічого не було. Як мінімум, до народження дитя витримаю. А далі буде видно.

Коли вийшла з душу, то спеціально заглянула в коридор. Слідів присутності чужої жінки в моєму домі ніби не було. Ось такі фокуси. 

Наступного ранку чоловік розбудив мене смачним сніданком. Нагадав, як сильно кохає і сказав, що я заслужила на відпочинок. Простягнув сертифікат у СПА і повідомив, що цілий день я можу присвятити самі собі. Час розслабитися. Я вдала, що подарунок мені сподобався. Хоча сама прекрасно знала, що він просто хоче бути впевненим, що аж до вечора вдома мене не буде. 

Це нестерпно боляче, але я й гадки не маю, як мені бути далі.

Як думаєте, чи варто терпіти зраду чоловіка задля того, щоб зберегти сім’ю?

А що на місці дівчини зробили б Ви?