Не думала, що запам’ятаю наш місцевий пологовий у такому негативному тоні. Але про все спочатку.
Ця вагітність була запланованою. Ми з чоловіком до 30 років встигли купити квартиру та машину, відвідати деякі країни. Ну і вже настав час подумати про “тупіт маленьких ніжок”. Здали всі необхідні аналізи, пила курс вітамінів, ходила на огляд до лікаря. І нарешті, через 3 місяці побачила омріяні смужки на тесті.
Прочитали всю літературу про виховання малюків та психологію, відвідали спеціальні курси для молодих батьків, дивилися блогерів-сімейників. А про те, що я купила стільки одягу, що й шафа ледь зачинялася – мовчу. І це при тому, що ми не знали стать малюка. А ще бабусі та дідусі стільки подарунків привезли для першого онука.
Вирішила народжувати у нашому місцевому пологовому. Адже там і свекруха народила і моя мама. Подруги казали, що медперсонал чудовий, лікарі хороші.
На щастя, пологи минули легко. Тільки от мені попалася стара медсестра, яка, здається, ще підручник відкривала за часів Радянщини.
– Треба, щоб ти дитину покупала у ромашковому відварі.
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
– Навіщо?
– Ти не знаєш? Господи, а чим ти 9 місяців займалася? От і горе-матуся знайшлася!
Син народився здоровим, вага 3 700. А тут знову інша лікарка почала кудахкати, як та курка:
– Треба дитину годувати, щоб вона у вазі додала.
– Але ж я знаю, що це нормальна вага для таких параметрів дитини.
– Ти дивися, ще мене будеш вчити! Тоді суміші купуй малюкові.
Намагалася погодувати грудьми, але у мене було дуже мало молока.
– Може ти хвора і в тебе молоко отруйне.
Тоді я вперше заплакала. Так боялася за свого сина, що буду для нього поганою матір’ю. На щастя, поруч був мій чоловік та все чув.
– Не хвилюйся, я владнаю ситуацію, – заспокоював мене.
І вже через декілька хвилин ми їхали у приватну клініку. Чоловік орендував мені окрему палату, де буду тільки я з синочком. Привітні медсестри та лікарі, які допомагали мені з немовлятком. Ми там пробули ще 2 дні.
І хоча синові Петрику вже 3 та він виріс чудовим хлопчиком, я досі з холодом згадую ту лікарню. А особливо мурашки по спині бігають, коли думаю про свою горе-акушерку.
Тому моя вам порада – краще переплатити, але отримати хороший сервіс та обслуговування. А не чути докори та відчувати себе пригніченою.
А ви стикалися з таким хамським відношенням медичного персоналу? Що робити у таких випадках?
