Валя була закохана у Данила ще з часів шкільної парти. Однак, вона – дівчинка сором’язлива, боїться першою заговорити, постійно трималася всіх осторонь. Чого не скажеш про її подругу Марину. Перша красуня на селі, кавалерів мала безліч. Струнка, вродлива. Вона, до речі, знала про “секрет” подруги.
Того вечора були танці в клубі та організатор оголосив білий танець.
– Йди, давай. Білий танець! Запроси Данила, така нагода чудова! – крикнула Марина та потягла Валю до хлопця.
– Не буду.
– Ну тоді це зроблю я! – сказала Марина та нахабно витягла Данила на майданчик. Вони ніжно обіймалися. А Валі стало так боляче, адже її зрадила єдина подруга. Вибігла з клубу вся в сльозах. А Марина тільки єхидно посміхалася.
Наступного дня Данило поїхав у Київ, адже літня сесія починалася. Ще й Марина кудись занапастилася. Тільки Валя залишалася в селі, бо не було кому глядіти стареньку матусю. І так минув місяць. Ні від горе-подруги, ні від коханого не було жодної звістки.
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
Валя після недільної літургії вирішила зайти у магазин та купити хліба. Там стояла бабуся Галя, сусідка, та про щось емоційно говорила з продавчинею.
– Та я тобі кажу, ось хрест! Мама Марини вчора запросила нас на весілля, вже всі готуються!
Дівчина вибігла з магазину, забувши про все на світі… Довго плакала в подушку, не могла змиритися, що єдина подруга виходить заміж за її коханого.
Того дня Данило з Мариною поїхали у ювелірний салон купувати обручки. Вибрали найкращі, хлопець вже дістав з кишені гаманець, як раптом його за руку схопила стара циганка:
– Гарні обручки. Але не для щастя. Не судилося вам бути разом на цьому світі. Ось побачиш!
Продавчиня одразу викликала охорону і стару виштовхали за двері. Ніхто не звернув увагу на її слова…
Весілля вирішили гуляли в селі, запросили аж 200 гостей. Тільки одне місце було порожнім – для Валі. Молодята навіть не згадали за дівчину. Валя вирішила хоча б краєм ока глянути востаннє на свого коханого. Підійшла до церкви та сховалася за парканом. Її серце шалено билося та ледь не вистрибнуло з грудей, коли Данило ніжно цілував Марину та ніс на руках.
Минув рік. Валя намагалася забути про свого горе-коханого та навчитися жити далі без нього. Однак, щоночі мріяла бути на місці Марини. Зранку її розбудив телефонний дзвінок:
– Привіт! Це Маринка! Просто новий номер маю. Хотіла тебе попросити про одну послугу. Стань хрещеною матір’ю для мого первістка!
– Угу, – тільки змогла вичавити з себе Валя.
Марина ще довго про щось щебетала, але Валя її не чула. Потім кинула слухавку, впала на ліжко та почала гірко плакати. Декілька днів не виходила з дому. Вже навіть забула за запрошення до столиці.
Тремтячими руками збирала валізу. До автобуса залишалася ще одна година, заварила собі чаю. Раптом у двері хтось почав голосно грюкати.
– Ой, горе то яке трапилося! – бідкалася сусідка.
– Бабо Галю, у вас все добре? Мені викликати швидку?
– Ні, щойно телефонував Данило. Маринки нема! Не стало при пологах. Ой, Господи, чому ти залишив мале дитятко без рідної матері! – голосила бабуся.
Тоді у Валі аж земля пішла з-під ніг. Хутчіше взяла валізу та поїхала на вокзал. На щастя, встигла обміняти свій квиток з автобуса на швидкісний потяг. Тепер кожна секунда була для неї надзвичайно важливою.
У столиці вона була вперше, тому вирішила викликати таксі. Марина надіслала їй адресу будинку. Тремтячою рукою Валя постукала у двері цифрою 3.
– Ви хто? – тихо запитав Данило. Зморений, неголений, худий, а очі червоні від сліз.
– Валя.
– А, не впізнав. Чого хочеш?
– Не проганяй мене. Я знаю про Марину. Тому тепер я буду малюкові за матір, – немов скоромовка відповіла дівчина та ввійшла у квартиру. Там було дуже затишно, чувся дитячий плач. Здавалося, що немовля відчуває ту саму біль, що і татусь.
Валя підбігла до колиски та взяла дитину на руки.
– Ми хотіли її назвати Богданка.
– Немов Богом дана.. – ніжно відповіла дівчина та почала цілувати немовля.
– Хочеш – можеш залишитися. Тільки що люди будуть говорити? А якщо в селі дізнаються?
– Байдуже. Дитина не повинна рости без матері. Розумію, що Марину тобі ніхто не замінить, але я постараюся дати Богдані всю свою любов та ласку.
Ви погоджуєтеся з такими словами? Валя вчинила правильно? Чому?
