Я знаю, що не гарно виносити все родинне “сміття” на показ. Однак, хочу розповісти свою історію та попросити у вас поради. Адже вперше опинилася у такій ситуації.
Отож, ми з чоловіком вже 2 роки живемо у Польщі, місто Гданськ. Він працює на будівництві, а я покоївка та нянька. Ми орендуємо невелику двокімнатну квартиру. Там не такий сучасний ремонт, але меблів вистачає. Час від часу ми приїздили до рідних у Житомир, привозили їм різні подарунки. Інколи могли ще батькам дати декілька тисяч злотих, аби мали просто так.
У березні до нас переїхала жити старша сестра мого Антона, Світлана. І ще з двома дітками – старший племінник Петро та молодша донечка Ангеліна. Звісно, ми прекрасно розуміли, яка ситуація в країні та не могли вигнати родичів геть. Допомогли оформити все необхідні документи їм як біженцям та почали шукати роботу для Світлани.
– Ой, у мене такий стрес, що я не можу зараз працювати. Давай ще тиждень почекаємо, – казала зовиця.
Я не насідала на неї, не тягла силоміць кудись працювати. Однак, так її “тиждень” переріс тоді на місяць. І я зрозуміла, що вона не тільки паршива мати, але й господиня нікудишня.
Гадала, що хоча б у господарстві Світлана мені допомагатиме. Адже я з Антоном на роботі, вона вдома. Нехай їсти готує, прибирає чи хоча б розвісить речі після прання. Але приходжу додому – раковина забита посудом, у холодильнику нічогісінько. Ще й Ангеліна могла без дозволу брати мою косметику просто погратися.
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
– Ну вона ж ще мала дитина, не розуміє, що не можна!
– А ти чому її не навчила?
– От будеш мати своїх дітей – зрозумієш, як то важко виховувати!
Як б ми не старалися з Антоном врозуміти таких “гостей” – нічого не виходило. Ще й сусіди почали скаржитися. Бачте, Петро вночі може голосно слухати музику чи викидати недопалки на чужі балкони. Вже навіть господиня до нас телефонувала та погрожувала, що виселить.
Світлана взагалі удавала, що все окей. На роботу йти не хтіла, бо їй платили гроші як переселенцю. Її син заважав нам спати, бо міг до ночі грати комп’ютерні ігри чи галасувати. Молодша донка Ангеліна взагалі не знала, що таке “не можна”. Одразу, як вона брала мої речі гратися, а я все забирала назад – починався скандал і крики, вона дико ревіла.
Останньою краплею був телевізор. Ми його рідко вмикали, бо польське телебачення мало цікавило. Хіба якщо під’єднати інтернет та дивитися деякі фільми онлайн українською. Тоді Ангеліна вирішила пограти м’ячем у квартирі та поцілила прямо у телевізор. Як результат – нічого не працювало, тріщина на екрані. Господиня одразу сказала купувати новий, бо ремонт вже нічим не допоміг.
– Світлано це твоя дитина винна. Тому ти купиш новий. І навчи її нарешті елементарним правилам! Не можна вдома гратися м’ячем, – каже чоловік.
– У мене нема грошей. І це чужий телевізор, чого я повинна його ремонтувати чи щось купувати?
Ми сварилися майже годину. Світлана дорікала, що ми взагалі про неї та дітей не дбаємо, що нам гроші важливіші за родину.
– Якщо ти так гадаєш – то забирайся геть!
Ось так Світлана з дітками поїхала геть.Вона повернулася до батьків у Житомир. І вже через декілька днів свекруха нас вичитувала, як малих дітей:
– То ви мали нахабства прогнати Світлану з дітками геть? Безсоромні! Як вас тільки земля носить?
Тепер ми з чоловіком білі ворони серед родичів з його сторони. До нас ніхто не телефонує та не пише вже декілька місяців. Та нам, якщо чесно, вже й байдуже. Клали ми велику купу на їх дуку.
Мене дивує тільки одне – хіба у людей вистачає ось такого нахабства поводитися в гостях? Ми ж Світлані допомогли, а вона ще винним нас зробила. Тепер у мене зникло бажання взагалі з ними спілкуватися.
Хто винен у цій ситуації? Чому ви так вважаєте?
