– Добре, що Саша тобі допомагає, поки я у Польщі, – каже чоловік, а мені соромно сказати причину такої доброти

2 роки тому я вийшла за свого найкращого друга Павла. Ми були разом буквально з дитинства, тому заочно всі сусіди давно нас поженили. Здавалося, що Паша був даний мені самою долею. Адже ми разом ходили до садка, сиділи за одною партою та навіть навчалися в університеті. Правда, на різних спеціальностях.

Перший поцілунок був з Павлом. Він перетворився з маленького хлопчика на сильного чоловіка. Завжди мені допомагав добрим словом, коли я сварилася з батьками, написав диплом та навіть підказував на екзамені у навушники правильні відповіді. 

Наші стосунки пройшли вогонь воду та мідні труби. Однак, з фінансовими проблемами не впоралися. Тоді якраз почався карантин, мене скоротили на роботі, ще й перевели на дистанційну форму. У Паші справи йшли не краще. Намагався якось крутитися та шукав попитні пропозиції – водій таксі або кур’єр “Глово”. Але все марно. Тому він залізно вирішив їхати закордон на заробітки. Якраз шукали бригадирів на будівництво.

– Я всього на 3 місяці, це не довго.

– Ні, не їдь! Краще щось у місті шукатимемо, я не хочу тебе відпускати!

Але Паша був впертим, не слухав мене. Я навіть навмисне ховала його документи, але він все одно знаходив. І ось влітку поїхав геть.

Так, ми спілкувалися через Вайбер, але стосунки були якимись натягнутими. От наша розмова тривала від сили 10 хвилин зі стандартними запитаннями “як погода, як справи, що нового”. На все у мене була одна відповідь – нормально. 

Того вечора у мене потік кран. А я нічого не тямлю в сантехніці, тому терміново покликала Сашка – наш сусід, Павло з ним добре ладнав. На кухні вже води було по кісточки, я ще боялася, щоб не протекло до квартири нижче, бо там жила конфліктна бабуся. 

За лічені секунди Сашко полагодив мені кран, ще й  допоміг попоприбирати в кімнаті та висушити мокрі килимки. От я дивлюся на нього та щось так тягне… Він такий сильний, може підставити своє мужнє плече. 

Я не знаю, що тоді мною керувало, але і підійшла до Сашка та міцно його поцілувала. Він декілька секунд дивився на мене, а потім міцно обійняв. Так ми почали потайки зустрічатися. 

Паша нічого про це не знає. Точніше, він був у курсі, що Сашко приходить до мене, але тільки щоб допомогти з господарством.

– Та Саша сьогодні прийшов, треба газову колонку перевірити.

– Ну це добре.

Але чоловік не здогадується, що у нашій спальні спить Саша. Думає, що сусід через їх дружбу допомагає. 

– Знаєш, я ще затримаюся на 1 місяць, бо нову роботу дали. Але зате у нас будуть гроші. Ти ж хотіла у Єгипет полетіти? От я приїду та куплю нас квитки у найкращий готель.

– Ок. Пашо, мені треба йти, – та закриваю кришку ноутбука. 

У обіймах Сашка я почуваюся щасливою та захищеною. Люблю його поцілунки, щирі слова підтримки. Мені цього зараз не вистачає. А слухати обіцянки Павла “все скоро буде” вже набридло. 

– Напиши заяву на розлучення. Я тебе кохаю і хочу, щоб ти була моєю, – просить Сашко. І я не хочу його втрачати…

Ніколи б не могла подумати, що колись це скажу…Але я сподіваюся, що у Польщі Паша знайде собі хорошу жінку та залишиться там. 

Що б ви зробили у такій ситуації? Кого варто обрати? 

Фото з відкритих джерел