Домовилися з чоловіком купити меблі, які мені сподобалися. Але свекруха вирішила зробити мені “сюрприз”

Ми з чоловіком декілька місяців тому переїхали з міста у села. Зараз у нас невеликий город, сад та міні-ферма. Вася має велику техніку, яку здає сусідам в оренду. Так сказати, пасивний прибуток. До речі, разом з нами ще живуть свекри – пан Мирон та пані Тося. Це їх будинок. Просто після весілля ми не мали свого житла. А орендовану квартиру не потягнули по фінансах. Тому батьки Василя запропонували пожити у них, віддали нам весь другий поверх. 

Нещодавно я захотіла зробити ремонт у нашій кімнаті. Вже порадилася з дизайнером щодо перепланування, які меблі обрати. Мені дуже сподобалися білі, у скандинавському стилі. Просто тут досі стоїть старе ліжко, на якому не зручно спати. А ще дверцята шафи ледь тримаються, підлога жахливо скрипить. Ми домовилися з Василем, що коли назбираємо гроші на власну домівку, то ці меблі перевеземо туди. 

У суботу поїхали в магазини, щоб обрати певний відтінок та матеріали. Правда, ціна трішки “кусалася”.

– Потерпимо до зарплати, вона через два тижні прийде. Поки не хочу ні кредит брати, ні в борги влізати, – переконував чоловік. 

Я не хотіла поспішати. Тим паче, продавець відклав для нас все необхідне та запевнив, що самі довезуть. Ми оформили доставку. Ох, я так з нетерпінням чекала на гарнітур. Вже уявляла, як солодко засинатиму у новому ліжечку та малюватимусь за косметичним столиком. 

Того дня я мала деякі справи у місті. Приїжджаю додому – а в кімнаті стоять темні меблі. Спершу я подумала, що то світло так падає. Але ж ні! Замість молочного у мене було темне ліжко кольору дитячої несподіванки. І столик широкий, немов то комод. Про дзеркала для шафи я взагалі мову – все розмальоване у квіточках. Ледь не знудило від такого несмаку.

– Васю, а що це тут відбувається? Де наші меблі?

– Мама попросилася зі мною поїхали в магазин. Ну а потім сказала, що такі меблі нам не пасують та порадила взяти ці. Вони дешевші, ми зекономили майже половину грошей, – спокійно відповів чоловік.

Від злості я аж почервоніла. Яке свекруха взагалі має право пхати носа у наші справи? Вона ж ні копійки не дала на ці меблі. Тоді так кричала, що аж пан Мирон почув. Я  вибігла з хати та пішла у сад, щоб заспокоїтися.

– Дитино, що відбувається? Чому ти така знервована? – заспокоював свекор.

І тут я не витримала, кинулася йому в обійми та почала плакати. Він ледь зумів розібрати мої слова про меблі, але все зрозумів.

– Не хвилюйся, я переговорю з Василем. Вибач, думав, що гідно виховав сина. 

Того ж вечора Вася перепросив у мене. А свекруха сказала, що віддасть нам гроші та залишить гарнітур вдома. Добре, що мій свекор така чуйна та розумна людина. Якби не він, то я б сама ці меблі спалила разом з хатою та свекрухою.

Можливо, дівчина надто прискіплива до родички? А як би ви відреагували на такий “сюрприз”?