Донька знову вагітна. Усі вітають з поповненням, але я категорично проти цієї дитини

Кожна мати радіє, коли донька приносить таку радісну звістку про вагітність. Але я була винятком у цій ситуації. 

Мій чоловік пішов з родини, коли Мілі ще й рочку не було. Сказав, що подружнє життя – це не його історія та ще не нагулявся. Знаєте, краще нехай я самотужки підійматиму дитину, ніж з таким горе-батьком. Достроково вийшла на роботу, за донечкою доглядала стара сусідка баба Клариса. Вона мене прекрасно розуміла, адже сама була колись у такій ситуації. 

Потім почалася школа, репетитори, додаткові заняття, бальні танці, гурток малювання. Мені не було шкоди нічого для Міли, все робила задля її щастя і блага. Навіть оплатила поїздку закордон, хоча сама тоді ходила у старих черевичках. Дорогі парфуми та косметика, брендовий одяг. Здається, такими подарунками я хотіла “перекрити” той факт, що вона росла без батька. Нехай матеріальні речі замінять їй любов чоловічої статі.

А ось кавалерів у неї було багато. Хтось чергував під нашими вікнами та співав серенади так “романтично”, що сусіди погрожували викликати поліції. Хтось таємно надсилав букети з троянд чи піонів. Навіть були хлопці, які дарували путівки закордон, новий телефон, шубу, вечері у ресторані. Я щиро раділа за доньку та молилася, щоб у неї все було добре. Не хотіла, щоб вона стала на мої граблі.

Але здається, що Бог не почув моїх молитов. Міла обрала Василя – звичайний хлопець, приїжджий, з села, навчалися разом в університеті. Ну не такого чоловіка я бачила поруч зі своєю Мілочкою. Що він може їй дати?

– Мамо, я його кохаю. І на гроші мені байдуже! – казала Міла. 

І вони одразу розписалися після закінчення університету, весілля не робили – звідки у бідного студента гроші на таку розкіш? Стало шкода Мілу та я запропонувала, щоб молодята переїхали до мене жити. Все-таки, трикімнатна квартира, центр міста, є всі необхідні зручності. 

І вже через 2 тижні донька сповістила “радісну” звістку:

– Мамо, я вагітна!

Однак, я думала, що молодята спершу стануть на ноги, відкладуть гроші на власний будинок чи хоча б машину. Але ні. Вася працював охоронцем на будівництві, казав, що це тимчасово, поки не знайде кращого варіанту. А про Мілу я мовчу. Хто захоче брати на роботу молоду студентку, яка ще й до того без досвіду та вагітною? 

По копійчині, молодята відкладали на малюка. І я внесла свою лепту – купила їм нову коляску, одяг, іграшки та ще деякі дрібниці. А батьки Василя нічого не дали. Мовляв, у них в селі своїх турбот вистачає. Навіть на виписку з пологового не приїхали. 

Глибоко в душі я сподівалася, що до Міли та Василя прийде колись розум. Не треба думати, що я погана бабуся – допомагала сидіти з Олежиком, гуляла з ним у парку, поки донька відпочивала від материнства. Давала їй спати до обіду, сама прибирала та готувала їсти. 

Але через 6 місяців немов грім серед ясного неба – знову вагітна. Всі подруги мене вітали, казали, що це таке щастя. Я ж мило всім посміхалася, але подумки лаяла доньку. Ну що вона собі думає? У неї є хоча б крапля мізків у голові? Думає, що буде все життя на моєму горбі їздити? 

Нещодавно ходили на УЗД – буде двійня. Ох, мені так погано стало у кабінеті, що ледь не втратила свідомість.

– Ну ви, бабусю, від щастя так перехвилювалися! – жартує лікарка.

– Так, від щастя, – ніяково посміхаюся. 

І ось вже який день я не можу спокійно спати – все думаю про Мілу. А чи правильного чоловіка вона обрала? Вася так безтурботно думає про малюків. Жартує, що не вистачатиме грошей, то поїде в Польщу на заробітки. Ага, і всі турботи скине на мене. 

Можливо, тут і моя провина є? Адже я з самого дитинства підносила все Мілі на золотій тарілочці…Не навчила, як правильно заробляти гроші, якою працею вони дістаються. А Вася? Що вона в ньому знайшла? 

На вашу думку, хто винен у цій ситуації?