Я знаю багато історій, де свекруха не може знайти спільної мови з невісткою. Однак, у мене зовсім нетипова ситуація. Ніколи б не могла подумати, що таке колись скажу, але у мене дуже погані стосунки з рідною донькою.
Мені нещодавно виповнилося 50 років, Аліні – 25. Дівчина досі живе у мене на шиї. І коли ж я намагаюся натякнути, що вже пора шукати окреме житло, то вона щоразу знаходить нові відмовки. І тут мої нерви вже не витримують.
– Якщо ти хочеш далі жити у моїй квартирі, то будь ласкава, дотримуйся порядку та правил! – приблизно такою фразою закінчується кожен наш конфлікт.
Вже навіть сусіди почали про нас пліткувати та насміхатися. Ми двоє ще працюємо, Аліна досить добре заробляє. Живемо у невеликій двокімнатній квартирі на околиці Львова. Мого чоловіка давно не стало, а донька каже, що поки не зацікавлена у стосунках.
Нещодавно я спеціально пішла до рієлтора, щоб поцікавитися нерухомістю. Не можу сказати, що розмова мене дуже засмутила, однак зараз ситуація на ринку не стабільна. Тим паче нам не вистачить грошей навіть на одну кімнату-студію, хіба треба розміняти нашу “хрущовку” та ще й доплачувати.
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
Раніше у нас все було добре. Поки я працювала на роботі, то на доні були всі хатні справи. А зараз у неї з’явився залізний аргумент – вона ж працює. Хоча сама сидить дома за комп’ютером. Їй не треба рано вставати, добиратися пересадками до офісу, як це роблю я. Але зараз Аліна навіть лінується помити за собою чашку з-під кави.
Може в п’ятницю ввечері привести багато друзів, коли ж я хочу спокійно відпочити та переглянути улюблений серіал.
– Я також тут прописана, так що маю повне право на це майно. Тим паче я даю тобі гроші на комунальні послуги та продукти, хіба тобі цього мало? – дорікає дівчина.
З одної сторони я розумію, що вона має рацію. Адже це квартира моїх покійних батьків, які поділили майно порівно для мене та Аліни. Але їй вже 25 років, а досі у мене на шиї сидить. Ось я у такому віці вже жила окремо, мала чоловіка та виховувала дитину. Так, часом було дуже важко, у нас не вистало грошей. Але така чорна смуга навчила мене ніколи не опускати руки та сподіватися тільки на власні сили.
А раптом вона і зятя приведе у нашу квартиру? Я не проти, але нехай молодята мешкають окремо. Не збираюся жити з ними під одним дахом. Деякі подруги мене підтримують, інші навпаки – засуджують, мовляв, рідне чадо проганяю геть.
Що б ви зробили у такій ситуації? Хто не правий – мати чи донька?
