Це трапилося ще минулого літа. Нарешті вдалося вибити у керівництва омріяну відпустку. Я ж обіцяла синові поїхати в Одесу на море, якщо він закінчить 4 клас без “9 балів” у табелі. Мишко слова дотримав, то тепер моя черга виконувати обіцянку.
Купила квитки на потяг, завчасно вибрала зручні місця – нижні полиці, бо син боїться висоти. Та і щоб в дорозі погано не стало. Обрала невеликий будинок біля моря, склала валізи. Ось вже заходимо у потяг (а наша зупинка не була початковою), шукаю серед вагонів наші місця. Відчиняю дверцята та бачу картину маслом – на наших місцях розляглася одна парочка. Жінці та чоловікові десь за 40, на столі розстелена газета (замість скатертини), лушпиння від яєць та одна порожня банка з-під пива.
– Вітаю. Перепрошую, але ви зайняли наші місця з сином, – тихо натякаю небажаним сусідам.
– Ну і що? Лізьте на верх. Ми вже тут речі розклали, – навіть не дивиться на мене чоловік.
– Пані, я перепрошую, але ось наші квитки. Ви зайняли наші місця! – намагаюся достукатися бодай до жінки.
– Я не буду вставати з цього місяця, я перша сюди прийшла!
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
Мені стало так неприємно, що молодший син спостерігає за такою суперечкою. Я з останніх сил стримувалася, щоб не взяти ту жінку за її кудло на голові та витягти геть. Вона з чоловіком взагалі бровою не повела, навпаки – показово дістала насіння та почала його чистити.
Вже чую, як провідниця оголосила закінчення посадки. Нам їхати майже 10 годин!
– Потяг вже їде, ви зайняли наше місце!
– Місце корова має! А я тут вже розклала речі!
Тоді я не витримала та покликала провідницю. Адже займати чуже місце ми не хотіли. Я платила за свій комфорт, а не за сварки з незначними людьми.
Вже через 3 хвилини до нас прийшла провідниця. І так неочікувано виявилося, що шановна панянка та її чоловік дійсно зайняли чужі місця. Вони навіть не глянули на квитки, запхалися у перший-ліпший вагон і там осіли. Ми ще хвилин 10 сперечалися хто де має сидіти.
– Я не полізу на верх, у мене серце, я боюся! – дорікала жіночка.
Господи, такого цирку я ще давно не бачила. От здається, що доросла, старша за мене жінка, то має бути трохи розуму в тій голові. А вона такі істерики робить, як мала дитина! Вже чую, як інші пасажири споглядають на наш скандал, висунувши голову з дверцят. На щастя, знайшлися адекватні люди, які стали на мій бік:
– Слухайте, або ви самі виходите, або я вас силоміць виштовхаю!
– У неї мала дитина та тяжка валіза, а ви так вперлися!
– Треба взагалі зупинити потяг та викликати поліцію, не можна зайцями їхати!
Через 10 хвилин жінка все-таки змирилася з тим, що моє місце – то моє місце у вагоні. Показово зібрала речі, штовхнула мене на виході, добре, що до сина не лізла. Інакше це була б остання подорож в її житті, чесно. А той чоловік видно випив не одну баночку пива, бо він нього такий аромат йшов, що аж мухи дохли. Ще й на ногах не міг стояти.
Я розкладала речі, а тут підійшов син та міцно мене обійняв:
– Мама ти така смілива, не боїшся нікого!
Мені стало так приємно. Адже тоді навіть мій маленький син усвідомив, що ніхто не має права поводитися так нахабно з іншими людьми.
Тому, любі читачі, будь ласка, ніколи не будьте зверхніми та не думайте тільки про себе. Толерантність – це показник вашої доброти. І не забувайте, що карму ще ніхто не скасував.
А що б Ви зробили на місці жінки?
