Через мого молодшого брата Романа мама залишилася без даху над головою. Той недороблений бізнесмен вирішив, що може відкрити свою справу. Перше думав про ремонт авто, потім планував відкрити магазин. Але кожна справа прогоріла та він не мав грошей навіть на один кредит. А потім почали телефонувати з банку, погрожувати судом. Моя мама вирішила зробити “добру” справу – продала хату в селі, аби Роман віддав всі борги.
Зараз Роман має невелику однокімнатну квартиру, працює на заводі. Все обіцяє мамі віддати гроші та купити нове житло. Однак, я сама цю обіцянку чую вже рік точно.
Ми з чоловіком живемо у трикімнатній просторій квартирі. Тому вирішили, що мама буде жити у нас. Але зараз ми дуже жаліємо, що погодилися на таку авантюру.
По-перше, мамі не сподобалося, що ми поселили її у прохідну кімнату, вітальню. Вона думала, що ми їй віддамо нашу спальню, бо вона трішки більша та краща. Все скаржилася, що диван поганий, вона не може спати. Ми купили їй дорогий, якісний ортопедичний матрац для літних людей. Але навіть дякую не почули. Потім вона причепилася до шафи-купе. Мовляв, їй не вистачає цілої шафи на одяг і хоче, аби ми докупили ще комод. То їй телевізор заважає, то підлога скрипить, то з вікон чути галас. Я запропонувала взагалі переїхати на кухню – а вона образилася і тиждень зі мною не говорила!
Мама гадає, що вона тут справжня господиня і краще знає, що і де має стояти. Взуття переховала у шафу, що я довго не могла знайти черевички. Чашки й тарілки переклала у високу шафку на кухні, що діти не можуть дістати. І, вибачте за такі інтимні подробиці, але вона навіть наші з чоловіком труси переставила геть! І не посоромилася провести повну ревізію кожної шухляди, що я потім вислуховувала від неї докори, мовляв, ми з чоловіком тут бордель влаштували.
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
Раз попрала разом свою синю хустину з білими сорочками чоловіка. Звісно, ми все викинули та купили нові – адже на офісі суворий дрес-код. У нас є ще гарна сушка для білизни, але мама не гидує сушити свої труси та шкарпетки на батареї у кожній кімнаті. Ще й миє то все звичайним господарським мило, яке потім тхне. Раз до нас гості прийшли та побачили її “придане”. Було так ніяково та соромно.
Мама взагалі не уважна. Розбила нам декілька чашок, спалила мультиварку. Боюся, аби вона сусідів не затопила.
Але найбільше вона сперечається за гроші. Ми з чоловіком спеціально вже почали після роботи їхати у кафе або ж кудись на прогулянку, аби з нею вдома не сидіти. Ми нормально заробляємо та можемо собі дозволити такий відпочинок. А вона дізналася за це і почала нам марнотратами називати. І дорікає мені, що я купую собі дорогу косметику, парфуми та брендовий одяг.
– У тебе 4 сумочки?! Навіщо тобі, от у мене одна, я з нею вже другий рік ходжу! – кричить мама і тицяє мені, немов я кіт, який напаскудив повз лоточок.
Навіть нові іграшки для дітей чи солодке вона не схвалює. Каже, що ми їх так розпестимо. Але у нас є гроші і ми можемо собі це дозволити!
У мого чоловіка просто стальні нерви. Бо він на таку поведінку мами постійно закривав очі та намагався уладнати сварку. Чесно, я б не могла стільки часу прожити зі свекрухою, якби вона себе так нахабно поводила. Під час чергової сварки (бо мама каже, що я купую дуже дорогий порошок, а не перу руками) я не витримала:
– Тут тобі не готель та не санаторій. Наша квартира – наші правила. Тобі тут ніхто не буде догоджати!
Мама показово схопилася за серце, вичавлювала з себе сльози. Удавала, як їй погано, кричала “швидку, викликайте швидку!”. Але я на таку дешеву виставу не реагувала. Тоді мама просто зібрала речі та поїхала геть. Як виявилося потім – до моєї тітки.
Вже встигла і їй, і братові та іншим родичам нажалітися, яка я погана донька. Того ж вечора я зателефонувала та попросила повернутися додому. А вона у слухавку каже “нема у мене більше дитини!”
Ну раз нема – то нема. Я вже не буду вестися на її дешеві маніпуляції. Якщо їй зручно у тітки жити, то будь ласка. Але я не думаю, що і там вона довго протримається.
Просто неприємно, що у цій ситуації мама вирішила звинуватити мене. А в чому, власне, моя родина винна? У тому, що прихистила її вдома? У тому, що терпіли її нахабну поведінку?
Я першою миритися не піду. Можете думати, що я невихована донька і що у мене нема совісті. Але мені байдуже.
Що б Ви могли порадити нашій читачці?
