Дружина Григорія обожнювала легкі гроші, тому з радістю погодилася на пропозицію гості

У село часто приїжджали люди з міста. Тут була гарна річка, де можна покупатися чи рибку зловити, чисте повітря та чудові краєвиди. Місцеві селяни тут збудували багато приватних будиночків, які здавали в оренду туристам. Місце хлібне, що тут скажеш.

Тоді був липень, надворі стояла неймовірна спека. І ось до одного будиночка під’їхала дорога іномарка. З салону вийшла пані Леся – років 45 на вигляд, красива, струнка, у дорогому костюмі. 

– Лесю, я б з радістю вас переправив на човен до іншого берега, там є гарна галявина та людей не та багато. Але потім, бо зараз треба сіно біля хати косити, а скоро ще й корови з пасовища прийдуть, – відповів Григорій. Це він здавав жінці кімнату в хаті. 

– Я сама готова за вашими коровами дивитися, навіть гроші заплачу потім за перевезення, – спокійно відповіла жінка.

А пан Григорій тільки від здивування брови підняв – хіба може така міська краля, як Леся, до худоби підійти? У неї ж манікюр, зачіска, дорогі туфлі. 

– Ну то що? Бо вже сонце в зеніті, хочу трішки позасмагати. Я сюди приїхала відпочити, а не роман з кимось крутити, – засміялася жінка та пішла переодягати в купальник. 

Жінка Григорія, пані Тома, любила легкі гроші. Це була її ідея, щоб вони здавали туристам кімнату в хаті. Адже зайва тисяча-дві на дорозі не валяються. 

Леся розстелила коцик, намазалася кремом для засмаги та читала книгу, поки пан Григорій ловив рибу. 

– А що це ви читаєте? – запитав чоловік, коли помітив знайому обкладинку в руках гості. 

– “Війна та Мир”. Цікава книга, правда ж?

– Так, я її у школі дуже обожнював.

І так не помітили, як промайнув весь день. Вже деякі люди поїхали з пляжу додому, а Григорій з Лесею тоді розмовляли. Виявилося, що у них так багато спільного. 

– Чоловіка не стало дуже рано. І все мені у коханні не щастило. Ну так, бізнес у мене є великий, мережа брендових магазинів. Але я так хочу стати матір’ю, народити малюка. Вже мої подруги онуків чекають. Я їм так заздрю, – тихо відповіла Леся.

А що Григорій? Він у Тому закохався ще школярем, виповнилося 18 років – то зіграли весілля та почали жити разом. Жінка була сварливою та мала норовливий характер, але він вже до неї звик. Правда, у них досі не було діток. Тома спершу казала, що хоче для себе пожити, ну або ж ще не готова до такої відповідальної місії. Словом, у неї щоразу знаходилися нові відмовки. А Григорій у все вірив. 

Але коли він востаннє ось так говорив з Томою? Розповідав про свої секрети чи проблеми. Та просто поділитися, як день минув. А з Лесею стає так легко на душі. По всьому тілу аж тепло розливається, коли вона дивиться на нього. Невже він знову закохався?

Так минуло майже 3 тижні. Григорій не хотів відпускати Лесю до міста. Щоразу намагався вмовити її затриматися хоча б на декілька днів.

– Я б залюбки, та бізнес не чекає, – хихотіла Леся. Зачинила двері, завела автівку та виїхала з подвір’я. На останок поблимала фарами чоловікові.

Після її від’їзду Григорія немов змінили. Ходив постійно засмучений, ні з ким не розмовляв, навіть не хотів вечеряти з Томою. Але цього жінка не помічала, їй важливіші були гроші від орендарів. Бігала біля них, немов цуценя, щоб у всьому догодити. Ще й не соромилася ціни підіймати з кожним днем. Бували клієнти, які обурювалися, але все одно щедро платили. У Томи аж слині текли, коли люди витягали з товстих гаманців декілька тисяч гривень.

Того вечора жінка повернулася додому щасливо, наспівувала веселу пісеньку та перераховувала гроші. Зайшла до кімнати й побачила Григорія. Чоловік збирав всі свої речі у валізу. 

– Ти куди? Пізно надворі… 

– Я їду до Лесі. Вибач, але не можу більше ось так жити. Залишаю тобі і хату, і город, і все господарство. 

Він навіть не поцілував жінку на прощання. Купив квиток до міста в одну сторону, сів у автобус та прошепотів “Лесю, кохана, я скоро буду..”

Тома не знала, що робити далі. Ні, її не хвилювали Григорій та Леся.

– А хто траву коситиме, дрова рубатиме? Мені ж потрібен помічник, сама не впораюся, – бідкалася жінка. 

Вона вже давно не відчувала нічого до Григорія. Він був потрібен їй як помічник у господарстві, не більше. Думала, що чоловік все-таки повернеться додому, але ні. Він з Лесею зараз живе щасливо у місті, всиновили дитинку з сиротинця. 

– Нарешті у мене з’явилася справжня родина, – радів чоловік.

Ми всі заслуговуємо на справжнє кохання навіть у такому пізньому віці? Чоловік вчинив правильно?