Думала, що гідно виховала єдиного сина. Але його вчинок засмутив мене до сліз

Після народження первістка ставлення Петі, мого сина, до своєї жінки дуже змінилося. І не у кращу сторону. Він навідріз відмовлявся допомагати з Олексійком, щоразу лаявся з Маринкою, казав, що вона погана господиня. Але найгіршим було те, що син постійно дорікав жінці щодо фігури:

– Глянь на себе, заплила жиром. Запишися у спортивний зал, мені соромно з тобою кудись виходити до друзів чи на прогулянку.

Думав, що на порозі пологового будинку на нього чекатиме струнка модель? А про те, що після кесаревого розтину не можна виконувати важкі фізичні навантаження? Про те, що Маринка часто плакала й годі говорити – у неї швидко зникло молоко, тому малюка вже на 2 місяці ми підгодовували сумішшю та ходили на огляд до лікаря. Я хвилювалася, щоб з онуком все було гаразд, щоб він виріс здоровим та сильним. 

Знаєте, не можу сказати, що я не любила Марину, однак,  не змогла прийняти у родину. Але шкода дивитися, як син ось так нахабно принижує невинну дівчину. Однак, що я могла вдіяти? Дотримувалася правила, що у чужу родину зі своїми правилами не лізуть. Але щоразу, коли я приходила у гості до молодят, то чула тільки крики та сварку. Марина завжди ходила з червоними від сліз оченятками. 

Помітила, що речі Петра “переїхали” зі спальні до зали, окремо снідав та вечеряв, міг до пізна затримуватися на роботі.

– Мене дратує плач дитини, а Марина не може його нормально заспокоїти. Та вона просто нікчемна мати, от і все! – скаржився син. 

Я кивала головою на знак згоди, але сама всіляко намагалася допомогти дівчині. Наприклад, брала онучка на прогулянку, щоб вона відпочила вдома або ж купувала суміші та підгузки, приносила готові страви їй на вечерю, щоб до пізна не крутилася на кухні. Десь у глибині серця вірила, що Петро усвідомить свою помилку та не відречеться від жінки та сина. 

Однак, той вечір все змінив. На годиннику була 10 вечора, я вже збиралася спати, коли у двері хтось постукав. Я нікого не чекала, та і виховані люди у таку пору в гості не ходять. Але на порозі стояла заплакана Маринка з Олексійком на руках. 

– Дитино, що трапилося? Ти чому приїхала? – перелякалася я не на жарт. 

Я миттю завела бідолашну до квартири, заварила їй теплого чаю, а онука віднесла до себе у кімнату, щоб він поспав.

– Петя прийшов додому і сказав, щоб я йшла геть з дитиною. Думає, що я нагуляла малюка. І сказав, що більше мене не кохає і в нього є інша жінка. Ви можете собі це уявити? Аргументував все тим, що наші стосунки після народження дитини зіпсувалися, що я нікчемна мати та дружина і йому огидно на мене дивитися, – плакала дівчина. 

Після почутого у мене земля пішла з-під ніг. Я не так виховувала єдиного сина. Він прекрасно бачив, як мені було важко його самотужки підіймати на ноги, ростити, давати їжу та освіту. А тут такий випадок. Як він міг прогнати дружину з немовлям на вулицю? Добре, що я живу недалеко, всього 5 хвилин їзди на таксі. 

– Ми щось придумаємо, я тобі обіцяю, – сказала я та ніжно обійняла дівчину. Від її сліз у мене всередині все так стисло та я забула, як дихати. Соромно стало дивитися Марині в очі. 

Наступного ранку я викликала таксі та поїхала до сина в гості. Ну, точніше, на свою квартиру. Після весілля я зробила молодятам подаруночок – віддала двокімнатну квартиру, яку колись отримала у спадок від покійної бабусі. Тоді ринок був не стабільний, ціни щодня росли, як гриби після дощу, тим паче, Петя з Мариною вже хотіли батьками ставати. А мені було не шкода. 

– Привіт. Ти що накоїв? Де твоя совість?

– Мамо, не псуй мені настрій зранку. Ну ти її бачила? У що вона перетворилася? Товста, у спортивний зал не хоче ходити, малий постійно ниє, як те цуценя дурне. Дістало, що я втомлений приходжу з роботи і ще такі концерти від нього слухаю. А про спокійний сон я взагалі мовчу. Дістала вона мене! Я взагалі хочу заяву на розлучення написати. Аліменти булу виплачувати, але нехай спершу доведе, що дитина моя!

Але у відповідь на такі звинувачення Петя тільки отримав пекучого ляпаса від мене. Так, я підняла руку на свою дитину. І не жалію про це. 

– Негайно забрав всі свої речі та вимітайся геть з квартири. Якщо ти ще не забув, то за документами я власниця. Тут все на законодавчому рівні офіційно. Мені соромно, що я виховала такого егоїста. Бачити тебе не хочу.

На наші крики вже всі сусіди зібралися. Петя ще довго щось бурмотів під носа, але зібрав невеличку валізу та голосно грюкнув дверима. А я негайно викликала майстра, щоб змінив замок. По дорозі додому заїхала до нотаріуса та переписала дарчу на свого онука Олексійка. 

– Ти з малюком житимеш у тій квартирі, ось ключі. Знаєш, соромно, що я не могла гідно виховати сина. Сподіваюся, що ти на відмінно впораєшся з цією місією та Олексій виросте справжнім чоловіком. 

Відтоді минуло 5 років. Знаєте, я втратила свого єдиного сина, але натомість у мене з’явився хороший онучок та донечка Маринка. Я часто приходжу до них у гості, приношу хлопчику різні подаруночки та забираю до себе на ночівлю. Марина так і не знайшла собі нового хлопця. Жартує, що єдиний чоловік у її житті, якого вона щиро любить – синочок. 

А Петро намагався зі мною судитися та забрати половину квартири. Але нічого не вийшло. Він до мене телефонує хіба з погрозами і миритися не хоче. Я не шкодую про той вчинок. Навпаки, дуже щаслива, що тоді вигнала його геть. 

Жінка вчинила правильно? Можливо, такий вчинок був надто імпульсивним? Чому ви так вважаєте?