Чесно кажучи, я вже не знаю, до кого звертатися за порадою. Розпач, сльози, страх, хвилювання – мій стан останні два місяці. А все через чоловіка Василя.
Ми одружені майже 10 років. Знаєте, це дійсно було кохання з першого погляду. Ми здолали всі життєві негаразди, завжди були разом. Так, траплялися моменти, коли ми дуже сварилися та ображалися. Але вже через декілька хвилин мирилися та забували про конфлікт.
У нас є двоє діток – синочок Петрик та донечка Олеся. Вася мене аж на руках носив та дякував за таких чудових дітлахів. Однак, як то кажуть – рано чи пізно гарна казочка закінчується.
Наприклад, міг прийти з роботи та кричати на мене за те, що я погано приготувала вечерю чи не встигла прибратися в квартирі. Хочу зауважити, що я такою працюю, просто на годину швидше приходжу з офісу. А тепер ще й почав зриватися на дітей.
– Чому іграшки розкидані по підлозі? Ану негайно прибрали, бо зараз ременя дістану! – дорікав молодшій донечці та вона у слізках бігла до мене.
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
– Знову отримав двійку? Дістало, що вчителі до мене телефонують. Соромно, що у мене такий син! – лаявся на Петрика, хоча сам знав, що син не ладнає з математикою.
Коли ж я попросила дати грошей на репетитора для сина, то у відповідь почула лайку:
– Нехай сам виправляє, а я за таке дороге задоволення платити не збираюся. Теж мені, знайшла, куди мої гроші діти!
Того вечора я пізно поверталася додому. Заїхала у супермаркет, щоб купити діткам подарунки під ялинку. На касі зустріла свого сусіда поверхом вище, Миколу. Він люб’язно допоміг мені дотягти важкі пакети та підвіз на машині додому. Але краще б я взагалі відмовилася…
– Ти що собі дозволяєш? Я бачив з вікна, як ти виходила з його машини. Що, роги хочеш мені наставити? То поки я ось так тяжко гарую на роботі, ти коханця заводиш? – кричав чоловік. А потім ще й піднявся до сусіда у квартиру та з ним лаявся, що весь район чув. Тепер мені соромно навіть в очі панові Миколі дивитися.
І я досі не можу зрозуміти – що не так з чоловіком? Раніше все було добре, ми щовихідних гуляли в парку чи йшли в кіно, він влаштовував мені романтичні побачення та купував дорогі подарунки. А зараз від нього доброго слова чи похвали не дочекаєшся. Бачу, як малюки бояться навіть йому на очі попадатися.
– Татку, чому ти такий сердитий? – запитав Петрик вчора у чоловіка.
– Що? Ану згинь з очей моїй до кімнати! Тільки настрій псуєш своїми дурними запитаннями. Геть, інакше у куток поставлю!
Я намагалася поговорити з Василем. Можливо, що у нього просто проблеми на роботі і він через це нервується?
– Слухай, я тебе прошу поки що нормально, відстань від мене, добре? Ще ти не винось мозок, йди краще посуд помий. Теж мені, господиня знайшлася, я скоро з твоїми стравами у лікарню потраплю з отруєнням!
Всю ніч плакала. А Вася тільки показово забрав ковдру та пішов спати у зал. Навіть не перепросив за такі слова.
Боюся, що така поведінка чоловіка до добра не доведе. Раптом він почне потім підіймати на мене та діток руку? Знаєте, вже на себе байдуже, хвилююся за малюків. Це ж така травма для їх психіки може бути. Вася ні з ким з родини не йде на контакт. Я і сама боюся до нього говорити, тільки киваю головою.
На вашу думку, що коїться з Василем? Який ви бачите вихід з такої ситуації?
