Гадала, що сестра хоче зі мною поговорити за весілля, адже терміново попросила приїхати. Однак, коли вона відчинила двері – я зрозуміла, що буде біда

Моя молодша сестра Мирослава досить довго зустрічалася з Павлом. Знаю, що вони разом ще зі школи точно. А зараз їм по 23, закінчили університети з червоними дипломами, мають класні роботи, орендують невелику квартиру. Ну, ви зрозуміли, що у них все досить серйозно. Це я так вважала…

Правда, за весілля ми нічого не чули. Павло все якось намагався обійти цю тему, удавав, що не розуміє натяків. А Мирослава взагалі казала, що шлюб – це марна трата грошей та часу. “Ну це ж просто штамп у паспорті”- дорікала сестра. 

Я вже давно вийшла заміж, маю прекрасного чоловіка та дітей. Стараюся не пхати носа у справи Мирослави. Ну але не можу – хочу, аби вона також була щасливою. Ви не думайте, Павло гарний хлопець, але ось до кінця життя жити разом просто так на орендованій квартирі… Ну от хто він? Сусід, співмешканець чи просто хлопець? Це не стосунки, а просто якийсь цирк.

Але одного дня все змінилося. Тоді була п’ятниця, якраз тиждень залишався до Нового Року. Я купила продукти, вже стою на касі, аж раптом до мене телефонує Мирослава:

– Будь ласка, приїжджай, мені дуже погано, я ледь на ногах стою. Павло поїхав у село, я сама…

Я кулею доїхала до її будинку, пролітала на всі червоні світлофори та ледь ДТП не зробила на рівному місці. Фурією забігаю до квартири, стукочу нігтями по дверях, як прокажена. І тут мені відчиняє сестра, біла, немов стіна. Ще й такі очі скляні, наче у ляльки неживої.

Дістала з сумочки заспокійливі, провела до ліжка, заварила їй м’ятного чаю. Але серце мені підказувало, що не просто так сестрі стало погано. Поки Мирося дрімала, я пішла в аптеку за заспокійливими та…тестом на вагітність. Я мама двох дітей, тому прекрасно знаю, як виглядають перші ознаки вагітності. 

Мирослава довго не хотіла йти в туалет, але я її примусила. От ми двоє стоїмо над тою паличкою, я від нервів стукочу каблуком по плитці.

– Заспокойся, ще більше дратуєш, – дорікає Мирося. 

– Вибач…

І через 3 хвилини ми побачили чіткі смужки. Сестра тоді заплакала – чи то від щастя, чи зі страху? Я її утихомирила, підтримала.

– Слухай, я сама поговорю з Павлом. Ти краще йди додому.

– Але обов’язково передзвони та розкажи, як все минуло.

Я приїхала додому, вирішила набрати теплу ванну, порелаксувати. Ввімкнула улюблений серіал, аж тут у двері стукає чоловік:

– Там твоя сестра приїхала. 

Я накинула халат та виходжу з ванної – а Мирося заплакана сидить на кухні. Помітила у коридорі валізу з речима. 

– Він сказав, що його такі стосунки не влаштовують. І поставив ультиматум – або я або дитина, – тихо прошепотіла сестра. 

Виявилося, що Павло не був готовим до такого поповнення у родині. І взагалі, хлопця влаштовували такі стосунки – “вільні, без обов’язків”

– Він казав, що не бачить сенс одружуватися та народжувати дітей, він не хоче такого тягаря. Я також думала ще пожити для себе, але не можу ось так позбутися цього малюка. Тому він сказав їхати геть і подумати добре – хто мені дорожчий, – далі плаче сестра. 

Ось як вийшло – живеш з людиною, плануєш з ним майбутнє, ділиш ліжко, а він ось так тебе кидає. І це при тому, що Павло з Мирославою разом ще за часів шкільної парти. Ну це нормальна поведінка дорослої та розумної людини? Я досі не знаю, як пояснити такий вчинок Павла.

Мирослава переїхала до батьків, дитинку звісно залишила. Сказала, що буде оформлятися як мати-одиначка та дасть малюкові своє прізвище.

– Не треба мені ніякого Павла. Сама впораюся, – гордо каже Мирося та ніжно погладжує животик.

Я тільки не можу зрозуміти, якого чорта Павло так вчинив? Навіщо жити з дівчиною так довго і просто…ну просто що? Жити, як сусіди, інакше не скажу! Добре, що доля вберегла Мирославу від такого горе-чоловіка. 

А що б Ви зробили на місці Мирослави?