Гадав, що зустрів жінку своєї мрії. Однак, зараз хочу повернутися до колишньої. Готовий навіть полетіти на інший кінець світу!

Знаєте, я у свої 45 зрозумів, що втратив найцінніше, що було у моєму житті – це дружина Олеся. 

Ми познайомилися ще на 1 курсі в медичному університеті. Така молода, струнка, красива. А розумна – слова не передати. Вона навіть у найсуворішого викладача могла легко 5 балів заробити. Тому я також намагався завоювати її прихильність. Купував квіти, каву, разом готувалися до екзаменів. Так помалу почали зустрічатися. 

Після закінчення університету ми одразу одружилися, потім на світ з’явився наш старший син Михайлик. А ще через 5 років – донечка Христина. 

Але знаєте, через роки це вже “приїлося”. Я хотів чогось такого нового, цікавого. Ну бо щоразу, як приходив додому – стандартно на плиті був суп, стандартні розмови з жінкою про роботу. Тим паче, помітив, що Олеся вже не така красуня, якою була колись. З’явилися зморшки на обличчі, зайві кілограми, вже не така ягідка. Та і в ліжку мені хотілося якоїсь активності. Бо чути відмови вже дістало.

І якось я познайомився на роботі з Валерією. Їй 30 років, молода, красива, так оченятками стріляла. І завжди кликала мене у кабінет на каву, приносила шоколадку, ми про щось своє пліткували. Я навіть навмисне почав брати нічні зміни у лікарні, аби побільше часу провести з Валерією. Ну бо коли тут під боком є жінка, з якою ти сам почувається добре, то нащо йти додому? 

А потім наші зустрічі переросли в роман. І я вирішив остаточно поставити крапку у наших з Олесею стосунках. Розійшлися ми мирно, на мій подив. Жінка не робила скандал, не кричала. Тільки от щось пробурмотіла “я все давно знала”, коли я речі збирав. 

Тільки от діти категорично від мене відреклися. Син взагалі сказав, що я йому не батько і що я дуже підла людина. Однак, вони ж не хотіли, аби я був щасливий з іншою жінкою. 

У Валерії була однокімнатна квартира та син від першого шлюбу. Колишній чоловік рідко платив аліменти, навіть не телефонував до Андрійка. І я не можу так само похвалитися, що у нас були чудові стосунки. Хоча малий тільки у 2 клас перейшов, але так лаявся, що у мене вуха у трубочку скручувалися. А ще був дуже розбещений. Якщо йому не дали шоколадку на вечерю, то кричав, бився та кидався іграшками. Дитина геть була неконтрольована. 

Коли я міг зробити йому зауваження – то чув тільки “ти не мій тато, не командує”. Часто Валерія захищала сина та дорікала мені, що я дійсно чужа людина. Однак, за комунальні, продукти, одяг платив тільки я. 

А потім Валерія сказала, що вагітна. Думав, що це трохи нас зблизить та ми налагодимо наші стосунки. Але все стало тільки гірше. Вона почала дорікати, що треба терміново купити нову квартиру, бо нам тут буде тісно. І я зараз по вуха у боргах, бо ми взяли кредит на велику, трикімнатну квартиру. Але з моєю зарплатою лікаря я ще ого-го скільки років маю їх віддавати. 

Тоді я вже почав згадувати свою Олесю. Вона була такою чудовою жінкою. Вже байдуже на ті зайві кілограми чи зморшки. Як смачно вона готувала, яка в будинку була чистота. А як вона мене завжди підтримувала та утішала, якщо на роботі були якісь проблеми. Вона вірила у мене та казала, що я найкращий чоловік. 

Але тепер я почуваюся останньою ганчіркою на світі, чесно. Діти зі мною взагалі не спілкуються. І я не знаю, до кого ще вернутися за допомогою. 

Олеся після нашого розлучення вирішила переїхати у Канаду до родички. Бачив її фото у фейсбуці, вона працює у лікарні та одружилася вдруге, чоловік українець. І зараз діти до неї також переїхали, живуть всі разом в Оттаві. Про це мені сусідка сказала, коли я вирішив прийти до колишньої квартири. Виявилися, що вони її геть продали і мені нічого не сказали. 

Тепер я не знаю, що робити далі. Жити з Валерією я не хочу, але у нас є спільна дитина. А ще в Олесі тепер є новий чоловік. Вона точно мене назад не прийме. А діти взагалі забули, хто їх рідний батько.

Як мені повернути довіру та любов Олесі? Я вірю, що пізно ніколи не буває. Готовий заради неї летіти на інший кінець світу.