Галина Петрівна важко йшла додому, несла пакети з продуктами. Син, як завжди, десь гульбанив. Тут до жінки під’їхала автівка та з неї вийшов знайомий чоловік. Пані Галина аж у руки сплеснула, коли впізнала водія

Життя Галини Петрівни важко було назвати казкою. Так, вона мріяла про міцну родину, гарний будинок, достаток. Однак, доля розпорядилася інакше – з чоловіком розлучилася декілька років тому. Василь пояснив причину так: “я тебе давно розлюбив, просто не наважувався кидати заради сина”. 

Замість гарного будинку за містом – звичайна двокімнатна квартирка на виїзді з міста. Стара, хрущовка, за якою плаче ремонт. Та найбільше Галину серце боліло за свого сина. Йому 24, молодий, красивий хлопець. Однак, таке ледащо, якого світ ще не бачив. Ні чашку за собою не помиє, ні сміття не винесе, навіть ліжко не може застелити. 

Галина все картала себе у цьому “може то я його так залюбила та розпестила, що він виріс ледацюгою.” Навіть його колишня дівчина Оленка не витримала такого горе-хлопця та кинула. Хоча пані Галина сподівалася, що вона зможе ого виправити. А тут ні допомоги по господарстві, нічогісінько. Навіть про роботу не хоче думати. Знає, що мама працює у школі та ще репетитором української мови підробляє – то візьме у неї гроші на гульки.

Того вечора пані Галина поверталася додому. Купила продукти, стільки набрала, що аж ручки в пакетів вже помалу рвалися. І тут чує, як хтось їй сигналить з машини й так ще фарами світить. Ну вона відійшла з дороги, або авто проїхало, а воно все сигналить та сигналить.

– Галино Петрівно, постривайте! – почула знайомий чоловічий голос.

З автівки вийшов чоловік. Спершу пані Галина його не впізнала, адже на дворі було дуже темно. Аж тут чоловік підійшов ближче – та вона ледь пакети з рук не випустила.

– Мишко? Петренко? ти?

– Так, я! Сідайте, я вас підкину! Темно, холодно, а ви ще й сама ці пакети тягаєте. 

Жінка сіла у машину, по дорозі додому розговорилися за життя, за успіхи та невдачі.

– Ой мишко, ти молодець. Бачу, що роботу гарну маєш, машину. От би мого сина такому навчити! 

– А він що? Я думав, що діти вчителів по струночці ходять та стають власниками великих корпорацій.

– Та де, мій Сашко не такий, виняток з правила. Ні роботи, ні родини, хоча йому вже 24. Досі живе у мене та перебивається тимчасовими заробітками. 

Мишкові стало шкода свою колишню вчительку, адже пані Галина завжди добре до нього ставилася, допомагала з додатковими уроками та готувала до екзаменів.

– Знаєте, ви мені колись допомогли, то і я вам допоможу.! 

– Мишко, а що ти таке задумав? 

– Не хвилюйтеся, все буде добре, я вам обіцяю! 

Мишко провів вчительку до квартири, заніс продукти, спустився до машини і став чекати. Годину простояв на вулиці, аж тут бачить – йде Саша. Видно, що десь з друзями гульбанив, бо ледь на ногах тримався.

– Агов, ану йди сюди! – крикнув Сашкові 

– Га? Шо?

– Не шо, а що. Ти Сашко? 

– Ну я і шо?

– Не шо, а що. У мене до тебе є пропозиція.

– Ой, дядю, ну шо ти від мене хочеш? Гуляй лісом!

Тут мишко не витримав, взяв Сашка за куртку, затяг у машину, завів та хутчіше поїхав геть. Сашко аж зблід від переляку, почав подумки молитися. Вони їхали майже 30 хвилин у гробовій тиші. Тут машина повернула до якогось будинку. 

– Слухай сюди, це твій останній шанс – пропоную роботу. Будеш тут працювати, плачу 500 гривень за день, зарплату даю на руки раз на тиждень. Ти цеглу складати вмієш, руки роботящі. Тут будують котеджне містечко. І борони Боже тобі запізнитися або ж прогуляєш зарплату – вилетиш звідси, як віник! Ти зрозумів?! Завтра о 7 ранку чекаю тебе біля твого будинку. Запізнишся бодай на хвилину – штраф, 500 гривень. 

Сашко кивнув головою, хоча він планував того вечора ще випити пива, але пішов у душ та ліг спати. І вже наступного дня 6:50 стояв біля будинку та чекав на Мишка. 

Тоді життя хлопця змінилося. Він прикипів до роботи, гарно працював, що навіть Мишко хвалив та ставив у приклад. Після зміни їхав у АТБ та купував мамі продукти додому. І навіть не хотів вже думати за гулянки з друзями та пиво. Дім-робота і так по колу, ще просив Мишка у неділю та на свята виходити, аби зайву копійку заробити.

За рік Сашко заробив мамі на новий ремонт, повністю оплатив меблі, сам шпаклював стіни та ставив плитку. Ще й на новий рік подарував їй відпочинок у санаторії, аби вона здоров’я поправила. І на особистому фронті все налагодилося – попросив пробачення в Оленки та благав про другий шанс. Дівчина йому повірила, тоді їх стосунки дуже змінилися. Сашко став дуже турботливим хлопцем, постійно дарував їй квіти або ж солодощі. 

Одного дня мишко знову по роботі приїхав у район пані Галини та якраз її зустрів. Вона сиділа на лавочці та про щось говорила з сусідами . 

– Вітаю, пані Галино! 

– Ой, Мій Мишко приїхав! Спасибі от ти мій ангел-охоронець!

– Та ви що, то ж дрібниця.

– Ні, Мишко, ти так мого Сашка перевиховав, що я не знаю, як ще тобі подякувати! Винна буду до кінця життя! 

– А як він сам? 

– Все добре, працює. Зранку перед роботою мені сніданок робить. От планує вже помалу купувати квартиру та думати з Оленкою про весілля. Але то згодом. Ох, Мишко, якби не ти – то ми б пропали на цьому світі!

– Знаєте, якби не ваші додаткові уроки з української мови, то я б сам не зміг вступити до університету та потім отримати цю роботу. Так що це ви мені допомогли! А я просто так віддячив за поміч. 

Пані Галина тепер аж світилася від щастя – раділа, що її син все-таки зумів помінятися. І все завдяки Мишкові. 

А ви вірите, що такі люди, як Сашко, можуть змінитися? Чому?