Горе-наречений покинув мене з дитиною на руках. А через 5 років до мене дійшли чутки про його нову родину. Мені чомусь стало його так шкода – низ

Я мала вийти заміж 5 років тому. Однак, залишилася без каблучки та нового прізвища. І ніскілечки не жалію. 

Отож, мені тоді було 21, я закінчувала 4 курс у Львівській політехніці. Зустрічалася з Сашком майже рік. Він корінний львів’янин, а я приїхала з Галича та жила в гуртожитку. Інколи я залишалася у нього на ночівлю, ми разом проводили час, готувалися до семінарів. Але щось в один день пішло не так…

Знаєте, спершу я думала, що мене нудить від хвилювання через диплом, нервуюся, бо деякі викладачі хотіли поставити мені “4” за екзамени. І коли я обомліла на сесії, то подруга Мирослава побігла за тестом. 

Я тремтячими руками беру його та не вірю очам – дві смужки.

– Як так? Ти не знала, як захищатися? Коли це могло трапитися? – тихо запитує Мирослава у туалеті через кабінку. 

– Я не знаю. Може, на його день народження? У мене затримка вже більше як місяць

– І що ти робитимеш? 

Я не наважувався піти до лікаря та позбутися цієї дитини. Це ж гріх великий – позбавити життя ще ненароджену людину. Але і Сашкові боялася сказати. Не знала, що робити чесно. Це такий незрозумілий стан, у мене тоді стільки думок було у голові, але нічого не могла сказати. Навіть слова в одне речення ледь складала. Тому Мирослава зателефонувала Сашкові та розповіла всю правду. 

Того ж вечора ми з ним “порвали”. Саша казав, що не готовий так рано ставати батьком і він не бачив мене як свою жінку. Знаєте, ті слова дуже ранили, але я не хотіла плакати при ньому. 

– На, тримай, – Саша простягнув 5 тисяч гривень. Я просто піднялася з лавочки та пішла геть.

Все думала, що Саша жартує, зараз підбіжить до мене, будемо планувати весілля, народимо здорового малюка та будемо жити, як справжня щаслива родина.

Але крім батьків та Мирослави, у мене не було більше ніякої підтримки. Я народила хлопчика, назвала Романом, а Мирося залюбки стала хрещеною матір’ю. Мої батьки не багаті люди, але купили мені у Львові на Сихові невелику, однокімнатну квартиру. Звісно, приїжджали у гості, няньчилися з онуком та висилали гроші. Ще й Мирося приходила та була з малюком.

Коли синові виповнилося 2 роки, я змогла влаштувати його в садок і сама знайшла роботу. Перше працювала звичайним продавцем, потім назбирала гроші та записалася на курси манікюру. Скільки нігтів перепиляла та малювала – вже не згадаю. Було важко, моментами я опускала руки, але не хотіла здаватися. Адже я була не сама, а з Ромчиком. Здавалося, що сам він був для мене тим енерджайзером та мотивацією рухатися жалі. 

Зараз у мене все добре. Я відкрила свій невеликий салон манікюру на Сихові, зі мною працюють ще 2 дівчинки. Орендую приміщення, тут багато клієнтів. З синочком також все добре. Якось на манікюр до мене прийшла Мирося: 

Знаєш, кого бачила? Сашу та Аліну! У них дитина. Але не така, як у тебе. 

– Тобто? 

– Ну вона з вадами. “Сонячна”. Аліна розповіла, що стільки грошей йде на різні гуртки для дитини, ліки. До речі, дитина одноліток твого Ромчика. Може то Сашу так Бог покарав за те, що тебе кинув? І зараз сам мучається з такою дитиною. А якби не кинув – був з тобою. А Ромчик такий здоровий, гарний синочок. 

Знаєте, інша жінка б раділа на моєму місці, що горе-колишньому дісталося на горіхи. Так, всі ці роки мені було важко, адже я залишилася без чоловіка з малою дитиною на руках. 

І з одної сторони, Мирослава має рацію – мій син здоровий, не хворіє, дякувати Богу. Розумний малюк, всі вихователі його хвалять. От якби Саша мене не кинув – все було добре. 

Але шкода дитинку. Мирося так сказала, ніби це донька винна у нашому розлученні. Я сама всі 9 місяців ходила та молилася Богові, аби з сином все було добре. А тут такий удар – “сонячна” донечка. 

Найгірше те, що я зараз хочу зустрітися з Сашком та запитати, чи не мучить його совість. Адже у нього є ще син. Інколи мені навіть хочеться посміятися над його проблемою та показати Ромчика. Мовляв, дивися, а з моєю дитиною все добре, вона не хвора. 

Що б Ви порадили зробити нашій читачці у такій ситуації?