Горе показує справжнє обличчя людини. Тоді я побачила, хто насправді моя свекруха

Не раз чула від знайомих та подруг історії про горе-свекрух. Поки всі емоційно розмахували руками та згадували жінок “не злим, тихим словом” я мовчала. Бо пані Алла не така. 

Перше наше знайомство, м’яко кажучи, вийшло жахливим – вона всім виглядом показала, що я їй байдужа та не цікава. Алла Степанівна працювала у місцевому суді, помічником прокурора. Від неї немов віяло холодом – така залізна леді. Стиснуті губи, нахмурений погляд та пряма постава. 

Чи то вона такою стала через роботу…або ж причина в іншому. Знаю, що свекор, пан Ярослав, майже 20 років тому поїхав на заробітки до Польщі. І там зустрів нову жінку й вирішив залишитися з нею. Однак, стабільно надсилав гроші для сина Марка, тобто, мого чоловіка.

Марк розповідав, що мама тоді пережила великий стрес. Могла днями не вставати з ліжка, кричала від болю, викинула всі речі та навіть замалювала чорним маркером обличчя пана Ярослава на спільних фото. Тепер це ім’я у її квартирі під суворою забороною. 

– Вона схудла на 10 кілограмів за місць. Була схожа на зомбі. Я сам дуже боявся за неї. Але на щастя, отямилася. Якраз знайшла роботу та поринула з головою. Розумів, що таким чином вона хоче відволіктися від колишніх спогадів. Бувало, що зі мною днями не говорила та не ночувала вдома. 

І за всі 20 років у неї не було жодного кавалера. Прекрасно розумію, що тоді вона навчилася відштовхувати незнайомців, адже боялася відкритися комусь – я відчула це на власній шкірі. Вона байдуже відреагувала на звістку про весілля та вагітність.

– Вітаю, – сухо відповідала та зачинялася у кабінет. Я чула, як вона постукує нігтями по клавіатурі ноутбуку. 

Однак, одне добре діло пані Алла для нас зробила – віддала  двокімнатну квартиру, у сусідньому будинку. Вона довго пустувала, свекруха не хотіла незнайомих людей заселяти. Мало що вони можуть зробити з житлом – зіпсувати майно або щось викрасти чи навіть аферою присвоїти собі. 

Добре, що свекруха зробила нам такий подарунок. Погодьтеся, що наявність власної квартири економить багато часу і особливо грошей. Адже так ми б з Марком років 5 зібрати кошти на житло й були по вуха у кредиті. А ще я не хотіла народжувати малюка не у рідних стінах. Тому після весілля зробили невеличкий ремонт для дитячої кімнатки. 

Це була моя перша вагітність. Ноги сильно набрякали, що я не могла ходити. Зранку нудило та я годинами сиділа у ванній кімнаті. А ще обличчя обсипало прищами та поправилася на 20 кілограмів. Жахливі розтяжки, обвисла шкіра грудей – вагітні мене зрозуміють. Ще й пологи виявилися важкими, мені робили кесарів розтин і зараз на животику красується шрам. На щастя, донечка Тетянка народилася здоровою – це було найбільшим щастям у житті. 

Словом, проблеми зі здоров’ям на цьому не закінчувалися. Почалися збої з гормонами, різко випадало волосся, поморочилося у голові. Від стресу зникло молоко. А ще до цього варто додати малюка, у якого починали різатися зубки, я ночами не спала, з ранку вже стояла у черзі до педіатра. Однак, ніколи не жалілася. Навіть відмовлялася у допомозі від свекрухи. А пані Алла двічі не повторює. 

Так минув майже рік. Материнство захлиснуло мене з головою, тому я часто забувала, що у мене є Марко. Він пізно повертався додому та спав у вітальні. 

– Дитина щоночі плаче, а мені зранку на роботу. Краще я спатиму окремо, щоб вона мені не заважала, – бурмотів під носа Марк. 

І так ми почали віддалятися. Я планувала віддати донечку до садка, вийти на роботу та хоча б якось повернутися у минуле річище. Як то кажуть – душа вимагала змін. Однак, чоловік мене випередив. 

Того вечора я крутилася у квартирі, немов білка. Прання, вечеря, прибрати іграшки, нагодувати донечку, протерти пилюку… Навіть не помітила, як додому прийшов Марк.

– Ой, ти тут. Почекай секунду, зараз я приготую тобі макарони з м’ясом.

– Не треба. Ти краще присядь, є важлива розмова, – сухо відповів Марк. 

Я сіла на диван. Тоді наївно думала, що ось він дістане з кишені квитки у Париж чи навіть до Буковелю, ми поїдемо тільки удвох на відпочинок. Але ні. 

– Словом, у мене є інша жінка. І я її дуже кохаю. Тому…Тому, будь ласка, збирай речі. Я не хочу тебе більше бачити. А донька… Сподіваюся, що вона колись мене розуміє. 

Здавалося, що це просто сон. Або ж безглуздий жарт. Та Марк стояв твердо біля вікна і косо дивився на мене. Я знаю цей погляд – він впевнений у словах і це правда. 

Що я зробила не так? Чому він вирішив мене покинути? Є шанс все повернути? Тисячі думок роїлися у голові й здавалося, що от-от серце перестане битися. Я навіть втратила дар мови і не знала, що відповісти. Вуха заклало та я нічого не чула. Тільки бачила розмиту постать Марка, як він забирає своє пальто, з кимось розмовляє телефоном та йде геть. 

Знайшла сили піднятися з дивану. Маленьким кроком ступала до ванни, спираючись рукою на стіну. Ввімкнула холодну воду й вмилася. Ні, це не сон. Щойно всі мої почуття розтоптали. І це була людина, від якої цього ніколи не очікувала. А як же обіцянки перед Богом у вічному коханні? Зустріти старість разом? 

“Тук-тук” – почула з тої сторони кімнати. Невже це Марко?

– Привіт, – сухо відповіла свекруха.

Не знаю, що тоді керувало моєю свідомістю, але я почала дико плакати та покинула пані Аллі в обійми. Вона ніжно гладила мене рукою по волоссі та дмухала в обличчя. 

– Тримайся, я тебе проведу на кухню. Зараз, у мене є хороші заспокійливі, – бідкалася жінка та витрясла зі своєї сумки все на стіл. 

Потім підбігла до шафи, судомно шукала чашки та налила стакан холодної води. Піднесла невелику білу пігулку до рота і дала стакан. У мене так тремтіли руки, що я пролила майже всю воду на футболку. Але вистачило двох ковтків – далі навіть повітря у горло не лізло. 

– Я думала, що це Марк.

– Забудь про нього. Він негідник, – різко промовила свекруха та запалила цигарку. 

Я ніколи ще в житті не бачила, щоб пані Алла курила.

– А це моє заспокійливе під час стресу. Стільки справ бачила у суді, що режисерам фільмів жахів і не снилося. 

Ми просиділи ще декілька хвилин мовчки. Я чула, як пані Алла вдихає повітря та як помалу горить тютюн всередині. На щастя, доня міцно спала та не чула криків. 

– Знаєш, я думала, що Марко не піде у свого горе-татуся. Однак, тепер розумію, що зрада передається спадково.

– Він сказав, щоб я їхала геть…

– Що? Геть? Збожеволіла? Ні, я тебе не відпускаю! Навіть не смій про таке думати. Ти моя дитина і я відповідатиму за тебе та онучку. А цього зрадника бачити не хочу. Нічого, я йому влаштую. Де його речі? А якщо не захоче аліменти платити – ох, взагалі пожаліє про це!

– Але він ваш син..

– Мій син так би ніколи не вчинив. Не так я його виховала. І Марко сам прекрасно бачив, що таке – пережити зраду. А зараз завдав тобі такого болю.

Через годину у коридорі стояли три Маркові валізи. Пані Алла все пакувала власноруч, не забула навіть про такі дрібниці, як зубна щітка чи дезодорант. 

Чоловік ще довго дорікав матері, що вона вчинила не правильно, мовляв, сама зрадниця, бо не стала на його сторону.

Минув рік. Я досі живу з донею у квартиру своєї колишньої свекрухи. Пані Алла мала багато знайомих, тому нас швидко розлучили. Спершу Марко відмовлявся від сплати аліментів, навіть звинувачував мене у зраді та казав, що ця дитина не рідна. Але зараз все виплачує до копійочки – боїться гніву пані Алли. 

Свекруха, до речі, часто приходить до нас у гості та допомагає з онукою. Нехай я втратила чоловіка, але натомість знайшла чудову другу матір. 

Пані Алла вчинила правильно? Вона – приклад хорошої свекрухи?