– Господи, де всі мої меблі? – бідкалася Неля. Жінка знала, що ключі від квартири мала тільки її молодша сестра Світлана

– Теж мені, поради вона роздає. Сама б краще за своє життя взялася. Ні мужика, ні роботи нормальної. Мала хоча б краплю поваги до мене, як до господині! Ні, то треба припхати свою п’яту точку та дорікати, що у мене все не так стоїть! Дістало вже, – бурмотіла Неля під носа та заварювала чай. 

У всіх будинках вже за розкладом вимкнули світло. Однак, у сусідів мерехтіли вікна від новорічних вогників, свічечок, гірлянд. 

– У всіх Новий Рік як Новий рік, тільки я буду…

Погані думки перебило посвистування чайника та Ніна пішла на кухню.

Дівчині було 18 років, коли мама вдруге народила дитину. 

– Мамо, навіщо? Ти взагалі збожеволіла?

– Ну а чому б і ні? Будеш мати сестричку, ну ти тільки глянь на її носик! Вам веселіше удвох буде. 

– Добре, але я з нею няньчитися не збираюся. Все-таки, у мене є своє особисте життя, друзі, хлопці.

– Та нема в тебе ніякого життя, на першому місці має бути твоя сестричка. 

Тоді ці настанови мами стали пророчими. Через рік вона з батьком загинула у автокатастрофі. І Неля вирішила, що візьме на себе опіку над молодшою сестричкою Світланкою. Не хотіла, аби рідна кровинка потрапила у погану родину. 

Неля навмисне перевелася на заочну форму навчання, економила на власних потребах, забула про гулянки з друзями. І постійно проводила час з сестричкою. На щастя, дівчинка потім пішла у садочок та жити стало трохи легше. 

Зараз Нелі 38. Має гарну роботу, квартиру. Права, щось на любовному фронті їй ніяк не щастило. 

А ще Неля та Світлана геть відрізнялися характерами. От старша сестра постійно на всьому економила. Мелі купувала не з магазину нові, а шукала на барахолках. Продукти брала виключно по акційних пропозиціях і все. Якщо залізти до неї у шафу, то можна знайти старезний халат з дірками від молі, літнє взуття, яке вона носила ще в університеті. На столі постійно стосами лежали комунальні платіжки за минулі роки. Чашки надщерблені, малюнки вже стерлися, у деяких нема вушка. 

А ось Світлана навпаки, така легка на підйом, життєрадісна, запальна. Дівчина не жаліла жодну копійку на свій комфорт та затишок. Захотіла – поїхала з друзями у гори, побачила гарний диван – одразу купила. А гардероб аж тріщав від модних суконь та взуття. Неля щоразу дивилася на сестру з таким непорозумінням. Ніби вона якийсь буржуй, а не звичайна програмістка. 

Тільки Світлана мала одну погану рису – пхала носа не у свої справи. От причепилася вона до ремонту своєї сестри. Так, лак на меблях вже обліз, дверцята скриплять, подушки пролежані, коцик у ковтунах та вицвів.

– Світлано, нормальна у мене квартира! Ти за собою краще слідкуй, мене тут все влаштовує! 

Якось Неля поїхала до своєї подруги на декілька днів на дачу і віддала ключі Світлані, аби та поливала вазони. Гарно відпочила, порелаксувала, намилувалася природою. От вже підіймається на поверх додому, відчиняє двері – і не впізнає квартиру!

Якийсь комод з її взуттям стоїть у прихожій кімнаті, у вітальні – нова шафа та ще шпалери однотонні. Торшер біля дивану, якісь незрозумілі подушечки. На кухні поскладаний новий комплект посуду та фужери, килимок. А куди ділися її старі меблі? Її посуд? Її улюблені шпалери у квіточки? 

– Світлано, що трапилося? Мене не було тільки 4 дні! Де всі мої речі? – дорікала сестра у слухавку. 

– А я тобі вирішила невеликий подарунок зробити. Просто знала, що ти сама не наважишся на ремонт. І я з друзями швиденько поїхала у Епіцентр, купила тобі деякі речі. Подобається?

– Так як ти сміла?! Своєї квартири не маєш? Вирішила у дизайнера погратися? 

– Не сердься, я ж від щирого серця це зробила.

– Світлано, не смій навіть на крок наближатися до моєї квартири! 

Неля кинула слухавку. У той же вечір попросила сусіда змінити замки у будинку, аби її горе-сестричка не приходила. 

Майже тиждень сестри не розмовляли. Спершу Нелю дратували нові шпалери. Але потім придивилася – гарні, однотонні, спокійний колір. Торшер освітлює кімнату, можна собі зручно книгу читати на дивані. А подушки дуже м’які, приємні на дотик. Комод класно вписався у прихожу, тепер Неля має місце, куди складати все своє взуття. 

Останнє, що помітила Неля – нова фотографія у рамці, яка висіла в коридорі. Де вона та Світланка біля ялинки новорічної, посміхаються. Неля тримає Світланку на руках, а вона махає “привіт” у камеру. Тоді ще батьки були живі…

Так на душі самотньо стало. І соромно за те, що Світлані нахамила. Адже сестра дійсно давно пропонувала зробити ремонт. Чому Неля так нахабно їй відмовила та навіть не подякувала? 

Дістала з сумочки телефон. Спершу боялася, що вже пізно просити вибачення, Світлана може заблокувала її номер.

– Привіт, – тихо у слухавку сказала Неля

– Привіт! Як твої справи? Чому так довго не телефонувала? 

– Кепсько. Ти вибач, що накричала на тебе. Така я невдячна жінка. Ремонт просто бомба, так гарно та світло стало у квартирі. Ну в тебе просто золоті руки, чесно.

– Я рада, що тобі сподобалося. Просто хотіла зробити перед Новим Роком подарунок. 

– А ти що робиш 31 грудня? Які плани?

– Нічого. Певно, сама буду. 

– Не сама! Приїжджай до мене. Удвох веселіше. Сьогодні можемо поїхати в магазин, купити продукти. Зроблю твій улюблений салат з крабовими паличками. 

– А ялинка у тебе є?

– Ні. 

– Ну який Новий Рік без ялинки? Зустрічаємося через годину на базарі, будемо тобі ялинку шукати. Іграшки я маю, встигнемо прикрасити.

Неля посміхнулася. Вона підійшла до фотографії, обережно зняла та провела пальцями по рамці. Потім поцілувала та притиснула до грудей:

– Дякую тобі, мамо, за сестричку. Ти мала рацію. Нам дійсно удвох веселіше жити.