Інга декілька років не приїздила до України. Вирішила зробити сюрприз. Однак, двері ніхто не відчинив

Приємний голос стюардеси сповістив:

– Літак приземляється у аеропорті “Бориспіль” через декілька хвилин. Вітаємо вас на Україні!

Інга зняла навушники та з полегшенням видихнула. Нарешті вона вдома. Стільки цікавого трапилося, хочеться зустрітися з подругами, прогулятися в парку та скуштувати улюблене тістечко в кав’ярні. Але це потім. Зараз Інга хотіла тільки одного – обійняти стареньку матусю.

До Іспанії вона полетіла 3 роки тому, здається. Одного дня старенькій матері, пані Стефанії, стало дуже погано, ледь могла на ногах стояти. Дівчина перелякалася, хутчіше викликала таксі та поїхала в лікарню.

– На жаль, здоров’я у вашої матусі вже не те. Потрібно робити операцію на серце, інакше судини не витримають. Ліки можуть полегшити біль, але не гарантують, що все буде добре, – тихо сказав сивий лікар у білосніжному халаті. 

Інга розуміла, що зараз життя матусі в її руках. Операція дорога, а потім ще треба гроші на реабілітацію. Хіба звичайна вчителька початкових класів може заробити таку величезну суму? Тому наступного дня Інга збирала речі до Іспанії. Її подруга Міла вже декілька років поспіль їздить туди на заробітки, встигла купити собі вже дорогу машину  салону. Тому дівчина без вагань погодилася на таку роботу. На щастя, пані Галина, сусідка через дорогу, погодилася доглядати за старенькою. 

– Матусю, у мене все добре. Сеньйора платить гарні гроші, якраз попрацюю тут декілька місяців і прилечу до тебе, обіцяю! – радісно говорила Інга у Скайпі. 

Однак, перша операція пройшла невдало. Крім дорогих ліків та курсу реабілітації, треба знову провести деякі хірургічні маніпуляції. І на цей раз в іншій клініці. Інзі нічого не залишалося, крім пошуків нової роботи. Влаштувалася нянькою до багатих сеньйорів, доглядала за дітками. 

– Мамочко, я тобі сьогодні на картку переказала гроші. А ще солодкі гостинці, твої улюблені апельсини та мандарини. Вони тут ростуть цілий рік!

– Моя люба, ти така у молодчинка. Я тобою пишаюся… – тремтячим голосом відповідала старенька. 

Так минали місяці, а за ними роки. Інга вже не згадає, коли востаннє бачила стареньку. То мережа погана, то у неї зараз процедури, не може вийти у Скайп. Але до останнього вірила, що матуся одужає.

Скоро Новий Рік, різдвяні свята. Інга вирішила зробити сюрприз та не попередила маму про приїзд. Якраз квиток купила на 19 грудня. Ось такий подаруночок буде на Святого Миколая. Викликала таксі, у багажник ледь помістилися гостинці для матусі. Серце так шалено билося, коли водій повернув на знайому вулицю. Ось вона відчиняє двері, на порозі стоїть мама, ніжно її обіймає…

– Ось, вулиця Шевченка 3, приїхали, – сказав літній таксист. 

– Перепрошую, але це точно ця вулиця? Тут колись були такі будиночки приватні маленькі…

– Пані, та їх вже 2 роки точно нема! Зробили будівництво, тепер тут красують багатоповерхівки з приватною територією!

Інга озирнулася – нема дитячого майданчика, парку та карусель. Все змінилося. І у серці з’явилася якась порожнеча. Можливо, що мама нічого їй не хотіла казати за будівництво? Декілька разів телефонувала до пані Галини, але спершу жінка кидала слухавку, а потім взагалі заблокувала номер. Дивно… Дівчина викликала таксі та поїхала у найближчий готель. Надворі вже темно, не буде вона ночувати на лавочці. 

Зранку знову прийшла на свою вулицю.

– Інгочко, це ти? – почула знайомий голос. Це був дідусь Мишко, старенький сусід та друг її родини.

– Вітаю. 

– Що ж ти, доню, так пізно приїхала?

– Та я ще вчора прилетіла. Просто робота, а ще виникли деякі проблеми з документами. А ви не знаєте, де мама, пані Галя?

– Ох, хіба ти… А, Галя казала, що ти на зв’язок не виходила. Твоєї мами не стало місяць тому. Ми всім двориком на похорони гроші давали. А Галя якісь махінації з паперами зробила, ти ж знаєш, що її зять нотаріусом працює. Словом, підробила документи та сказала, що тепер вона власниця вашої квартири. Ця фірма, яка будинок будувала, нам виділила окремі квартири у комплексі. А Галя ось так підло вчинила. З нею тепер ніхто не говорить. А вона носа задерла та ходить. Живе на 9 поверсі у чотирикімнатній квартирі. Можливо, ходи до мене у гості на чай?

Однак, Інга нічого далі не чула. У голові крутилася тільки одна фраза “мами не стало….”. Вона запізнилася. Їй байдуже на сусідку, квартиру, гроші. Дівчина розуміла, що не встигла зробити найголовніше – попрощатися зі старенькою, сказати їй слова подяки та любові. Не прилетіла, щоб провести її в останню путь…

– Дякую, але я не хочу…- тихо відповіла Інга. Вона навіть не попрощалася з сусідом, викликала таксі та поїхала у готель.

А вже наступного ранку вона стояла в аеропорті та чекала на літак до Іспанії. А що їй далі робити в Україні без коханої матусі? Здається, що тепер її ніщо та ніхто не тримає. Який сенс далі тут сидіти? Все нагадувало їй про втрату. Ні, її серце не витримає такого удару. 

Тоді зрозуміла одну річ – без рідної людини і край, де вона виросла, здається чужиною. 

А ви погоджуєтеся з такими словами? Дівчина вчинила правильно, коли вирішила повернутися закордон?