Коли до нас прийшла у гості свекруха, то помітила велику калюжу від її чобіт. Стало так шкода стареньку

Мій чоловік – золота людина, але має такий складний характер. От на подарунки, гроші, якісь розваги він не скупий. Купує все необхідне для мене та синочка. Але ось доброго слова від нього не дочекаєшся. Син отримав 12 – “угу, молодець” і на тому все. Навіть тости на застіллях він не любить говорити. 

Хоча наш син Павлик вже у 3 класі і я б могла вже вийти на роботу, але чоловік був проти. Мовляв, його зарплати на нас всіх вистачає. Степан дотримується правила “чоловік працює на роботі, а жінка займається хатніми справами”. Мене така позиція влаштовувала. Ще за всі роки подружнього життя я не чула від нього докорів. Вдома чисто, є продукти в холодильнику, їсти на плиті. І якщо я не хочу готувати чи прибирати – ми можемо спокійно викликали клінінг та піти на вечерю у кафе. 

Також у Степана є ще молодший брат. І характер у нього геть інший – такий товариський, привітний, веселун. На емоції він не скупиться, ми ще й взяли його за хрещеного батька. Щоразу купує Павлику якісь іграшки чи солодощі. Артем разом з жінкою живе у батьків. Зі свекрухою у мене також хороші стосунки. Пані Галині, хоча вже за 60, але вона досі працює медсестрою у лікарні. 

До речі, свекруха часто приходить до нас у гості, аби погратися з онуком. Хоча зарплата у неї мізерна, але вона купує Павлику шоколадку чи соломку. І минулого тижня вона знову прийшла до нас. Спершу хотіла прогулятися з сином у парк, але випав дощ і вони були в дитячій кімнаті. А я якраз готувала для них вечерю.

Коли йшла до вітальні, то у коридорі помітила калюжу. Спершу подумала що то наш кіт таке “добро” зробив. Але придивилася – а то ще й сліди по паркету. І ведуть до кімнати, де гралася свекруха та син. Взяла в руки взуття пані Галини – а воно зношене, фарба вже злізла, замок ледь-ледь застібається. Видно, що черевики не раз носили у ремонт. Хутко протерла підлогу та запхала в черевики газету, аби мокрі не були. Ще поставила біля батареї. 

Я вирішила про це поговорити з чоловіком. 

– Ну і що тут такого? – байдуже відповів Степан.

– Твоїй мамі треба купити нове взуття. Скоро зима, а вона досі осінні черевики носить. Ти подивися, вони вже промокають та сліди залишають! 

– Мама має ще Артема. Чого я повинен їй гроші на взуття давати? 

Така поведінка чоловіка мене трохи шокувала. Адже виходить, що йому просто байдуже на здоров’я рідної мами. Так, пані Галина живе з Артемом. Але скоро у нього народиться первісток та вони економлять гроші на малюка. А це ой які витрати!

Хоча і купити взуття на зиму – то велика потреба. Адже буде холодно, сніг нападає. Так і застудитися можна!

Тому вирішила, що на Миколая куплю свекрусі нові чобітки. Якщо Степан про неї не потурбується, то я візьму це на себе. У мене є пару тисяч відкладених, якраз вистачить на гарну, зимову пару. І ще шкарпетки їй докуплю теплі. 

Я дуже люблю пані Галину та хочу віддячити їй за поміч. Нехай це буде такий невеличкий подарунок від мене.