Скільки разів у смітнику я бачила обгортки від цукерок, які ніколи не їла. Мама з сестрою все з’їдали ще до мого приходу зі школи

Одного разу я зробила те, що й досі не дає мені спокою. Минуло вже багато років, а я й досі прокручую цю подію у свої пам’яті. 

Почну із самого початку, а тоді спробуємо розібратися у всьому.

Я пригадую, що в дитинстві матір не дуже любила мене. Як мінімум, вона точно ніколи не проявляла турботи чи будь-яких інших теплих почуттів до мене. Батька у мене не було. Я навіть не знала, якою людиною він був. Мама про нього ніколи не говорила та й заміж ні за кого іншого не виходила. У мене, до речі, була молодша сестра. Її звали Настею. Ось її мама якраз і любила. А я завжди хотіла бути на її місці. Втім, усе, що мені діставалося – поношені речі сусідських дітей і скупі харчі, які навіть не збагну як тримали мене весь день на ногах. 

Зате за Настею мама доглядала. Берегла, як за зіницю ока. 

Пам’ятаю, що одного дня я повернулася зі школи. Зайшла в дім і відчула приємний аромат цитрусу. А мені так хотілося спробувати апельсин або мандарин, яких я ніколи в житті не їла.

– А де моя апельсинка?

Матір оглянулася. Окинула мене злісним поглядом і запитала, що це я вигадую. Того ж вечора у смітнику я знайшла обгортки від цукерок і шкірку від апельсина. Що ж, я знала, що все це дісталося Насті.

Єдина людина, яка любила мене – це бабуся. Тому я дуже раділа поїздкам у село. Вона ставилася до мене з такою любов’ю, що мені аж ніяково ставало. Старенька завжди годувала мене смачними пиріжками, купувала солодощі та новий одяг. Але село було аж в іншій області, тому їздила туди я дуже рідко. 

Коли я подорослішала, мама попросила мене звільнити кімнату і піти з дому. А за декілька місяців до цього вона продала дачу. Хотіла відкласти трохи грошей, але ті дивним чином зникли. Усю провину, ясна річ, переклали на мене.

Коли бабуся дізналася про цей інцидент, то забрала мене до себе. А моя сестра через декілька днів скупилася на чималеньку суму в місцевих магазинах, обійшла з друзями тутешні кафе і я замислилася, звідки у неї на все це гроші? Так, на відміну від мене, їй мама давала певну суму щотижня, але цього точно було недостатньо. 

Я зробила спробу повернутися додому і пояснити мамі, що гроші вкрала Настя. Але це тільки розізлило жінку. Вона так сліпо любила свою другу дитину, що навіть не хотіла мене чути.

Відтоді я не бачила нікого зі своїх рідних. Жила у бабусі. Починала нову історію власного існування. 

До слова, усе складалося дуже навіть непогано, доки мені через багато років не зателефонувала сестра. 

Вона навіть привітатися не встигла, як одразу ж випалила:

– Мені треба грошей. Мамі на похорон.

– Я тут до чого? Ви вигнали мене з дому і сказали, що я вам ніхто. Ти ж улюблена донька у сім’ї, ось і організовуй усе сама. 

– Це ж твоя рідна матір!

– На похорон я приїду, але грошей не дам. Прикро, що ти згадала про мене тільки тепер. Уже занадто пізно.

Настя ще довго обурювалася, але я вимкнула телефон. 

Відтоді минуло чимало часу. Я не спілкуюся із сестрою. Але відчуваю провину, що відмовила тоді рідній людині. Можливо, і справді варто було переступити власну гордість, забути образи… Йшлося ж про мою маму… А я тільки на похорон приїхала і свічку за її душу в церкві поставила. Хіба годиться так чинити люблячій доні? Як гадаєте?

А як на місці героїні вчинили б ви?