От я знаю ще з малечку, що коли виростеш – треба піклуватися про своїх батьків, як вони колись піклувалися про тебе. Однак, моя мама перейшла вже всі межі адекватності!
Єдине, що прошу – це нормально дочитати мою історію, а вже потім виносити свій вирок. Не пишіть у коментарях, яка я погана донька та невдячна за все, що дала мені мама.
Коли я вийшла заміж за Олега, то переїхала до нього на квартиру. Хоча він також зі Львова, але живе у Залізничному районі. Тому моя мама сама залишилася у Підбірцях. Щовихідних ми приїздили до неї у гості, допомагали на городі, чоловік рубав дрова, хазяйнував біля хати. Самі розумієте, що моя мама вже така літня людина і сама не може паркан зремонтувати чи навіть диван перетягнути.
Однак, тепер мені здається, що моя мама ввійшла в кураж і сіла нам на голову. Минулого літа ми з чоловіком вирішили проїхати у Болгарію на 10 днів. Все-таки, хто з нас не хоче полетіти закордон та позасмагати на сонечку? Єдина людина, яка негативно відреагувала на таку ідею – моя мама:
– А чого так далеко? А чому на стільки днів? Могли б до мене приїхати, чим вам тут не курорт?
Ну порівняла – Болгарію та Підбірці, кумедна якась. Навіть образилася, що ми її з собою не взяли. У нас після весілля не було медового місяця нормального, бо ми всі гроші економили та відкладали на ремонт, а ще треба борги віддати тоді.
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
Мама взагалі не давала нам ні хвилини спокою. Треба вже і зараз бути в неї, інакше настане кінець світу.
Але моє терпіння не нескінченне. І через її нахабну поведінку воно все-таки луснуло.
Отож, я ще до весілля здала на права. У нас з Олегом була одна машина на двох. Це трохи не зручно, адже я працюю на Стрийській, а у чоловіка офіс аж за містом. Тому або хтось з нас викликав таксі, або ж я їхала маршруткою додому. Ще й до того, якщо машина зламається – то ми на тиждень забуваємо про неї.
Тому у вересні, якраз на мій день народження, Олег зробив мені невеликий подарунок. Його колега по роботі продавав свою машину, Шкода. Не нова чи з салону, а 2009 року. Тим паче вони домовилися за свою символічну суму. Там ще були деякі проблеми, нам скинули ціну за ремонт ще.
Як я тоді плакала, ви собі не уявляєте. Нарешті у мене є своя власна машинка. Я гадала, що мама також розділить зі мною цю радість. Ну я ж її донька, може за мене порадіти. Тим паче, я сама можу їздити до неї в Підбірці.
І ось десь місяць тому мама до мене телефонує. Така схвильована, перелякана. Я думала, що в неї щось погане трапилося
– Доню, я була в сусідки, Гальки нашої. І в неї таке сталося! Вони поставили альтанку та вулиці та басейн, а ще хату деревом оббили!
– Ну і що?
– Я також хочу! Треба зробити ремонт терміново!
– Але де ти такі гроші візьмеш?
– Як де? А ти хіба не плануєш продавати свою машину?
Сказати. що я просто офігіла – це нічого не сказати
– Мамо, але це моя машина. І ти знаєш, як я довго про неї мріяла
– Скоро зима, у хаті буде холодно!
Я б могла купити мамі якісь обігрівачі, Олег би викликав майстра. Але не робити ремонт заради того, аби перед сусідкою похизуватися. Ну ви ж зі мною погоджуєтеся?
Я сказала мамі, що ми поки не готові до таких витрат. А вона почала дорікати, що я погана донька, невдячна, що вона віддала на моє виховання свої найкращі роки та нічого не жаліла.
– Тобі якийсь драндулет на колесах важливіший за рідну мати! – сказала вона і кинула слухавку.
Ось ми вже майже місяць не розмовляємо. І скажу чесно – я першою миритися не збираюся. Ну хіба я тут винна? Моя мама не мала дитина, я не буду слухати її дурні капризи. Хіба сама не розуміє, яка зараз ситуація в країні? Ми не мільйонери, аби так за її клацанням пальчика робити ремонт.
А ви погоджуєтеся зі словами нашої читачки? Варто їй зробити перший крок на примирення?
