З чоловіком Іваном я одружена вже 10 років. У нас є троє гарненьких діток – Петрикові 8, Мирославі 5, а наймолодшому Ігоркові ще й року нема. І коли мені подруги казали, що материнство – це важка ніша, то я сміялася. Сподівалася. що вони так просто жартують.
Однак, з дітками дійсно важко доглядати. З ранку я прокидаюся, збираю Петю до школи, потім заводжу Миросю в садок. Далі декілька годин стою біля плити, щоб приготувати вечерю. Потім прибираю вдома. А ще треба з малюком погуляти, нагодувати його. І про чоловіка не забути. Вже не згадаю, коли востаннє просто відпочивала та насолоджувалася переглядом улюбленого серіалу чи робила манікюр.
З Іваном я познайомилася у досить “пізньому” віці – мені було вже 30 років. Всі подруги вже давно заміж вийшли та виховували другу, а то й третю дитину. Ну а я просто заздрила та чекала на свого принца. Одного вечора зустрілася з друзями. У компанії був Іван. Він мені одразу сподобався. Так смішно жартував, розповідав кумедні ситуації. Та і виявилося, що у нас багато спільних інтересів та ми навіть народилися в один день. Йому на той час було 32 роки, власний бізнес та гарна машина.
У нас все так швидко закрутилося, що вже через місяць ми планували весілля. А пані Марина, моя свекруха, так тепло прийняла мене у родину, немов рідну доньку. Та і вона мені зізналася, що сама підштовхнула Івана до весілля та обирала каблучку.
– Вона дівчина красива, розумна, хороша. Ви чудова пара, так що ти не зволікай з пропозицією, – одного разу підслухала я розмову свекрухи та чоловіка.
І свято ми влаштували розкішне. А потім одразу про малюків почали думати. Здавалося, що це просто сон, адже таке життя нагадувало мені казку. Однак, після народження Ігорка все змінилося.
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
Я дуже поправилася. До вагітності моя вага була 50 кілограмів. Не можу сказати, що я була справжньою моделлю, але мала струнку талію, довгі ноги та підтягнутий прес. А зараз я ледь можу натягнути кофтинку. Коли стала на ваги, то не могла повірити – 90 кілограмів. Мені було так огидно дивитися на своє тіло. Розтяжки, целюліт, груди опущені. Закрилася у ванній кімнаті та довго плакала.
Спершу намагалася займатися вдома різними фізичними вправами. Але клопотів було так багато, ще й малюк постійно вимагав до себе багато уваги. З кожної дієти я зривалася та заїдала стрес шоколадними батончиками. Одного вечора ми сіли їсти, я спеціально приготувала домашні котлети на пару.
– Знаєш, здається, що ти собі надто багато наклала. Я заберу у тебе дві котлети, – сказав Іван. Я думала, що він так жартує, але потягнувся виделкою до тарілки та забрав половину порції.
З того дня він почав робити мені різні зауваження щодо фігури. Немов навмисне хотів принизити:
– Не ображайся, але ти виглядаєш, м’яко кажучи, жахливо. Коли востаннє робила собі укладку? А в спортивний зал коли запишешся, я тобі можу гроші на абонемент дати, якщо хочеш. Ох, і куди пропала та красива дівчина, у яку я закохався декілька років тому?
Відтоді я вже соромлюся надвір виходити. У магазинах купую спеціально великі речі, які приховують мої пишні форми. А ще дуже боюся, що Іван знайде собі молоду та красиву коханку, а мене покине. Вирішила все-таки змінитися зараз нього. Пані Марина мене також підтримувала. Вона єдина заспокоювала та казала, що у нас з Іваном все буде добре. Але я ладна піти на все, тільки б чоловік не покинув мене.
Що б ви могли порадити дівчині у такій ситуації? Варто змінитися заради чоловіка чи насолоджуватися життям далі?
