Рік тому я поїхав у Італію на заробітки. Все-таки, у доньки скоро випускний, син вже дорослий та збирається одружуватися. Ну, ви зрозуміли, що грошей на такі витрати треба багато. А в Україні хіба можливо щось заробити? Та ми б 10 років мінімум відкладали на те все дійство.
З дружиною Олею ми разом вже 20 років. Пройшли вогонь, воду та мідні труби. У нас все було чудово, тільки от вона після карантину втратила роботу, мене скоротили. А тут якраз мій друг Мишко повернувся із заробітків. Побачив його випадково на зупинці, він їхав у новенькій ауді.
– Сідай, підкину, – відчинив мені двері новесенької ауді.
По дорозі додому розговорилися. І Мишко все розповів – скільки платять, яка робота, гарний роботодавець, окреме житло. Словом, у мене тоді промайнула думка. Треба ще поговорити з дружиною, щоб вважити всі “за” та “проти”.
– Не знаю. З одного боку це хороша нагода. Але все-таки, це чужина, інша країна. Ти ж навіть мови не знаєш!
– Кохана, там всі розмовляють або на англійській або ж на російській. Не пропаду!
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
Словом, вже через тиждень я зібрав всі необхідні документи та летів до Мілану. Якраз треба працівників до одного пана на завод. Платили дуже добре.
Щовечора телефонував до Олі та дітей, цікавився, як вони поживають без мене.
– Сумуємо. Ти приїзди пошвидше, – сумно відповідає Оля.
І ось вже Новий Рік на носі, вирішив провідати рідних – та не вийшло. Тоді я зустрів Інну. Вона виявилася моєю землячкою, працювала у сусідньому цеху. До речі, познайомилися випадково – вона штовхнула мене і покинула всі своїх документи.
Коли Інна глянула на мене, то здалося немов блискавка ударила. Здається, що так люди називають кохання з першого погляду.
Словом, додому я не полетів. Не знаю чому, але мене немов магнітом манило до Інни – її погляд, посмішка. щирі оченятка, волосся, запах тіла. Так, я знову закохався. Але вдало шифрувався від Олі. Звісно, що вона нічого не знала про Інну.
Але ми протрималися місяць. Мишко приїхав на Україну та зустрів Олю. Вона почала розпитувати за мене.
– Це він так затримується, бо там іншу жінку знайшов? – жартувала Оля.
І тут Мишко промовився:
– А ти звідки знаєш?
Ось так Оля сама натрапила на правду. Того ж вечора зателефонувала до мене. Я не став заперечувати.
– Як ти міг? Стільки років і ось знайшов собі розраду на чужині? Бачити тебе не хочу, зрадник! – плакала Оля.
Тоді я розмовляв з нею востаннє. Діти також відмовилися від мене. Донька заблокувала мій номер, а син надіслав смс-ку “Ти мені більше не батько”.
Відтоді минуло 5 років. Ми досі живемо з Інною у Італії, правда, переїхали за місто на ферму працювати. Син мене навіть на весілля не запросив. Знаю, що у нього народився син. Бачив фотографії з пологового. Створив звичайну сторінку у Фейсбуці та потайки слідкую за дітьми. А ось донечка виграла грант нас навчання Польщі. Моя гордість!
Однак, я не хочу повертатися до Олі. Адже розумію, що тепер не кохаю її. І сподіваюся, що діти рано чи піно все зрозуміють та приймуть у родину.
Ви б дали другий шанс такому горе-татусеві? Чому?
