Майже 6 місяців ми не бачили свекруху та діток, бо вони були в Італії. І ось коли Галина Степанівна приїхала до нас, то перше, що вона попросила – повернути борг!

З березня по серпень мої дітки жили у свекрухи. Галина Степанівна вже 10 років працює та проживає у Італії, місто Барі. Вона сама запропонувала, аби онуки приїхали до неї. Тоді у Дніпрі було дуже небезпечно та страшно

– У нас тут все тихо, спокійно та безпечно! Я поговорила зі своїми сеньйорами, вони віддадуть діткам одну кімнату в їх будинку. Може вийде ще з місце у садку домовитися чи за школу, – телефонувала свекруха зранку 24 лютого. 

Я одразу спакувала всі речі. Мала якусь чуйку та ще поклала не тільки весняні курточки, але й декілька літніх платтячок для Христі та футболки для Ростика. Повезла сама дітей до Польщі, адже домовилися там зустрітися зі свекрухою, аби вона онуків забрала.

Ми з чоловіком лікарі, тому не могла ніяк поїхати геть. Робота нас поглинула з головою, і єдина перерва була тільки для того, аби поговорити з дітками у Скайпі. 

– Все добре, вони слухняні, поладнали з сусідським дітками. Тут багато українців, у класі Ростика є з Харківської області ще 3 хлопчики.

Я була дуже вдячна свекрусі. Адже якби не вона – то я б тут збожеволіла, чесно. А пані Галина сама забрала їх з Варшави, влаштувала Ростика до школи, а для Христинки знайшла садочок. 

Але ось вже під кінець літа діти почали скиглити, що хочуть додому. “Мамо, ми дуже скучили за вами!” – плакали у слухавку малюки. Я вирішила порадитися з чоловіком, як краще вчинити? Адже з одного боку, в країні досі небезпечно. А з іншого – ми понад 6 місяців не бачилися з дітьми. 

– Нехай приїжджають. Але як тільки щось трапиться – одразу з валізами до Італії! 

І вже десь наприкінці серпня ми зустрічали свекруху з малюками на вокзалі. Я спеціально взяла відпуску на декілька днів, зробила тортик та ще купила подарунки. Ростику – новий портфелик з його улюбленим Спайдерменом, а Христинці невеличку сумочку, таку на одну ручку. 

Я планувала, що на весь тиждень забуду про роботу і буду розважатися з дітками. Дозволю їм їсти солодощі, дивитися телевізор до ночі. Та й пообіцяла, що ми поїдемо кудись у гори на відпочинок, хоча б у Буковель на вихідні.

Однак, всі веселощі зіпсувала свекруха. Коли діти побігли у двір гратися з сусідськими друзями, то вона підійшла до мене з дуже цікавою розмовою:

– Ти мені коли борг віддаси? 

– Тобто? Який борг? 

– Я твоїх дітей забезпечувала всі ці місяці. Твоя Христя постійно хотіла їсти у кафе, різні морозива, піци! Ти бачила, стільки вона суконь привела? Це все я купила. А Ростик хоче як не конструктор, то якісь машинки на пульті. Ну я думала, що ти їх навчиш трохи цінувати чужі гроші. Я хоча і добре заробляю, але на такі витрати не погоджувалася. 

Мені стало так ніяково. Просто от пані Галина першою запропонувала дітей взяти. Ми ж не поставили її перед фактом “няньчить онуків, а ми тут собі будемо розважатися”. Та і всі ці місяці вона жодного разу не заїкнулася про гроші. 

Вже ближче до ночі, коли свекруха ночувала з дітками, я вирішила поговорити з чоловіком щодо грошей

– Та я знаю, мама мені до приїзду дзвонила та казала заплатити за Ростика та Христю. І от з одного боку вона ж має рацію. Адже 6 місяців вона платила за продукти та одяг для дітей. Думаю, що треба їй хоча б віддати декілька тисяч гривень. А в Буковель іншим разом поїдемо. 

Можете казати, що я погана жінка та мати, що я якась меркантильна. Однак, такої поведінки від свекрухи я не очікувала. От моя мама, коли до неї дітки їдуть в село, то навіть не заїкається про гроші, хоча на пенсії. А пані Галина заробляє не 100 євро, а набагато більше в Італії. І от зараз вимагає від мене повернути борг. Їй так шкода ті гроші на онуків чи що? Не розумію такої логіки, чесно!