Нещодавно ми переїхали на нову квартиру. Хороший район, неподалік є супермаркет, курсують трамваї. А ще була старенька двірничка. Вона завжди одягалася у полатані речі, пальто було у дірках, підошва з-під взуття випадала. Вперше я її, власне, побачила на порозі квартири.
– Вибач, доню, у тебе не знайдеться картоплини? – жалісливим голосом запитала у мене.
Мені стало шкода бабусю. Старенька, руки тремтять, спирається на коштурик. Тому дала їй пакетик молодої картоплі та декілька морквин, моя мама якраз передала з дачі. Просто для когось ці картоплини будуть важливішими, ніж всі дари світу.
– Спасибі, донечко. Нехай Бог береже тебе та твою родину! – і пошкандибала на верх.
На днях я перестрілася з сусідкою, Оленою Вікторівною. Вона тут по типу відповідала за устрій. Ну як та жінка з фільму “Діамантова рука”.
– А хто ця бабуся?
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
– А, то це Василівна. Ох, хороша жінка.
Виявляється, що пані Орисі вже під 70. Колись жила у сусідньому будинку з чоловіком та дітками. Павло Степанович часто пив, підіймав на неї руку. А вона всіляко захищала малюків. Був старший син та донька. Інколи підпрацьовувала листоношею, прибиральницею та ще на заводі інженером. Правда, чоловік всі гроші пропивав та витрачав на розваги.
– А потім його не стало. Так напився, а тоді була ж зима, люті морози. Замерз, уяви собі! Хтось випадково знайшов його у сусідньому районі. Знаєш, у неї не було навіть грошей на похорон. Мені тоді, здається, було 5 років. Пам’ятаю, як всі сусіди скидалися на труну, священника. А вона ні сльозинки не зронила, уявляєш?
Пані Орися думала, що дітки будуть її розрадою. Але ж вони з дитинства переймали поведінку батьки – бачили, як він знущається з неї, гамселить, лається, не цінує.
– Донька, Аня, здається, після школи переїхала до Києва. Знайшла собі багатого кавалера і зараз з ним живе. А маму навіть на весілля не покликала, бо соромиться. Син нічим за батька не кращий. Той ще дурень та гульвіса! Забирав у Василівни гроші, грав у карти. І ось одного вечора прийшли чорні колектори. Виявляється, що у нього боргу – майже 50 тисяч доларів! Тому ту квартиру у них забрали. Зараз живе у підсобці, працює двірничкою. Нелегка у неї доля! Син, здається, років 5 точно не з’являвся. Чи більше… Сама забула.
Мені стало шкода жінку. За що Бог її покарав? Я інколи потайки ставлю їй під двері овочі, фрукти й молодощі. Нехай хоча б на старості років спокійно поїси…
Чому Бог такий жорстокий до пані Орисі?
