Місяць тому у мене було свято – 40 років. Тоді запросила у ресторан друзів, родичів та звісно колег по роботі. Директор подарував мені дуже розкішний, фарфоровий сервіз. Ще й такі гарні павичі та квіти на ньому були викарбувані. Одразу, як приїхала додому – заховала у шафу.
Чому я так зробила? Ще з дитинства мене привчали, що все красиве та дороге треба шанувати. Наприклад, одягати нарядну сукню треба тільки на свята, коли йдеш до церкви чи до когось у гості. Готувати багато салатиків, запікати курочку та пекти торти треба тільки на Різдво чи інші великі свята. А сервіз діставали лишень у тому випадку, коли гості вже на порозі. Так мене ще повчала покійна бабуся, адже у її роки всі продукти, одяг та навіть столові прибори були дефіцитними товарами.
Я цю звичку перейняла у свою родину. Навіть мої діти знали – зась брати дорогі речі просто так!
І ось тиждень тому я захворіла. Десь дуже простудилася, мала температуру. А мій чоловік (за порадою свекрухи) вирішив зробити мені липового чаю. Мовляв, то натуральний продукт, допоможе боротися з вірусами і мені одразу стане легше. І вгадайте, у якій чашці він приніс мені чай? Дістав новий сервіз, який мені подарував директор!
Спершу я дуже розлютилася. Адже якого ляда треба діставати святові чашки, аби заварити звичайний чай?
Але потім чоловік мене заспокоїв – ну чашка і чашка, тут нічого страшного нема. Ми живемо у такий час, що у кожному магазині є по сто видів різних сервізів та малюнків.
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
– Я знаю магазин, де такі самі продають. Так що не переживай через якусь чашку! То ж не кінець світу, аби над нею так трястися, – казав Петро.
І я досі думаю про наші побутові звички, які батьки прищеплювали на з дитинства. Буквально вчора зайшла до подруги у гості, принесла тортик.
– Доню, принеси нам ті чашки, червоні. Вони на другій полиці у серванті, – гукала подруга свою донечку.
– Ті, що у них крапочки, як пелюстки? – захоплено питає дівчинка. Здавалося, що у неї аж очі засвітилися, коли почула про чашку.
– Так, так, але обережно!
Донечка принесла нам на таці дві чашки з блюдечками, обережно поставила на скатертину та побігла далі гратися у кімнату.
– Бачу, твоя мала обожнює ці чашечки.
– Так, але я їй забороняю з них пити. Купила їй якусь кружку в магазині з малюнком, вона з неї щодня пє чай або сік.
– А чому?
– Ну ти такі безглузді питання ставиш! Це ж святковий сервіз! Ми його дістаємо виключно тоді, коли приходять гості.
– Але такі чашки гарні, гріх цю красу тримати у шафі.
– Ага! А якби я з чоловіком щодня пила з нього каву, а донька чай, то за тиждень весь б сервант перебили. Ні, то нам ще моя мама подарувала, тому я бережу його, як зіницю ока. І доньці зась брати чашку, аби просто випити сік, має інші кружки.
І коли я поверталася додому, то весь час думала про слова подруги. Так, з одного боку вона має рацію – якщо сервіз дорогий, та ще й пам’ятний подарунок, то його треба шанувати. Однак, хіба це не культ посуду? Ну от ми живемо вже в іншому світі, отримуємо досить таку нормальну зарплату. Якщо чашка розбилася – можна піти в магазин та купити нову. ніяких проблем не буде.
Який взагалі є сенс у тому, аби зберігати речі? Тепер я одягаю гарні сукні не тільки у неділю до церкви, ношу золоті прикраси, які чоловік подарував. Можу приготувати “святкову” запечену курку посеред тижня та поласувати нею. Адже не треба чекати особливої нагоди, аби дістати сервіз та просто випити чаю. Все-таки, ці речі не вартують такої уваги. Та й ми живемо один раз!
А ви погоджуєтеся з моєю думкою? Чи, можливо, я перейшла межу?
