Мій брат у 25 досі вважає, що батьки повинні його забезпечувати! А його останній вчинок взагалі показав, який Діма тюхтій та нероба!

Хоча у мене з братом Дмитром невелика різниця у віці (я старша на рік), ми все одно кардинально різні. Здається, що когось з нас підмінили у пологовому, адже інакше я не можу пояснити нашу поведінку та характери. 

От я з дитинства була завжди самостійною дівчиною. Зранку самотужки могла і ковдру застелити, і з піжамки переодягнутися, заплести собі косу чи навіть приготувати сніданок. Наші батьки постійно працювали, тому ми з братом частенько залишалися вдома самі. 

А Діма взагалі був тюхтієм та мазунчиком. Як батьки приходили з роботи – він одразу ліз їм пакети, аби знайти щось смачне. Ну, шоколадку, чипси чи ще якісь солодощі. Він у свої 9 років не міг ні нормально одягнутися, ні зашнурувати кросівки чи навіть зробити собі якусь канапку або ж заварити чай. Все це лягало на мої плечі. Звісно, після школи я йшла не з подругами гуляти в парк, а тягла брата додому та робила з ним домашнє завдання. 

Якщо ж він бешкетував на уроках – вчителі скаржилися мені. Немов мені вже 30 і це я його народила. Вдома Діма нічогісінько не міг, хоча я пам’ятаю що всі родичі казали на Діму “татовий помічник”. 

Я після 11 класу зуміла вступити на державну форму у політехніку, на комп’ютерну інженерію. А от Діма ледь-ледь набрав прохідний бал на екзаменах. Звісно, ніяка стипендія йому не світила. Тато навіть їхав закордон на заробітки, щоб назбирати гроші Дімі на оплату навчання. А потім ще давали на лапу викладачам, аби Діма бодай на трійку закрив сесію. 

Зараз мені 25, маю класну роботу, приємний колектив. Разом з хлопцем винаймаю орендовану кватирку. Я заробляю достатньо, тому часто допомагаю батькам. То за комунальні закину гроші, то куплю їм ліки чи продукти. На день народження подарували з хлопцем їм нову мікрохвильову піч. 

А Діма досі живе з батьками, перебивається тимчасовими заробітками. Він хотів поїхати у Німеччину, але ніхто його за кордон не пустить, такий стан у країні. Тому він місяць може попрацювати охоронцем, вантажником та просто звільнитися. Рекорд – 3 місяці, працював продавцем-консультантом у “Фокстроті”. Я от гадала, що якщо у Діми нема фінансового становища, то нехай якось фізично батькам допоможе. Ну, там диван пересунути, пакети важкі піднести до квартири, підлогу помити. 

Якось приходжу додому – а тато лежить, за спину хапається. Бо, бачте, Дімі було дуже “важко” допомогти татові підняти диван, аби килим забрати.

Однак, на цьому наші пригоди не закінчиться. На фронті намалювалася Ліда – дівчина Діма. Не можу нічого не доброго, ні поганого про неї сказати. Тільки от тиждень тому мама зателефонувала до мене з радісною новиною:

– У нас скоро буде поповнення у родині! Діма та Ліда одружуються!

– Мої вітання, а де вони житимуть? 

– Та ми думали їм свою квартиру віддати, а самі переїдемо у хату, та, що мені від бабусі ще залишилася.

По-перше, та хата ремонту не бачила років 10 мінімум. По-друге, мене дуже обурило, що батьки вирішили повністю віддати квартиру братові. Моя частка також там є, я законний спадкоємець. Ну і по-третє,  так шкода стало маму. вона з татом знову підгинається під брата. вже діло до житла дійшло!

Але мій тато по секрету сказав одну річ: “Ліда сказала, що хоче жити окремо. Тобто тільки вона, дитина та Діма. От і почала шантажувати брата, мовляв, не знайде житло – дитину не побачить, навіть його прізвище не дасть. А Дімка у нас тюхтій, пішов на її повідці. Ми не могли зруйнувати його родину, бо інакше як потім йому в очі дивитися?”.

Мені дуже прикро стало за батьків. Я хотіла давно купити собі машину, вже відклала майже 3 тисячі доларів. Але вирішила віддати їх, аби старенькі зробили ремонт у хатині. Діма звісно. Від помочі почав відхрещуватися – мовляв, він не вміє ні шпаклювати, ні підлогу рівняти, нічогісінько. “Я буду там заважати. Тим паче, у мене жінка вагітна, мені не до ремонту” – дорікав мені у слухавку. Я ж не просила від нього грошей, а просто приїхати бодай на день та допомогти! 

Я не знаю, на скільки ще часу вистачить моїх нервів. Бо відчуваю, що такого цирку з братом я не витримаю. Тато вже сам сердиться, що віддав йому квартиру. А потім Діма взагалі почне від нас ще більше і більше вимагати та маніпулювати своєю дитиною? чому ми повинні відповідати за малюка? 

Чесно, я вперше у такій ситуації. Що ви можете порадити? Як мені брата вгомонити, але без образ та скандалу?