Знаєте, правильно кажуть – мати не та, що народила, а та, що виховала. Я стала рідною мамою для Петрика. Це був позашлюбний син мого чоловіка.
Як я про це дізналася? Мій Олександр сам прийшов і все розповів. Хоча я помічала, що останнім часом він ходив, немов сам не свій. Постійно перевіряв телефон, навіть не давав з нього мені телефонувати, поставив пароль. Щоразу так жахався, як хтось з сусідів пізно стукав нам у двері. А коли я була сама вдома – то телефонував та перепитував, чи ніхто не приходив.
Мені, якщо чесно, від цього було приємно, адже думала, що він так за мене переймається. А тут одного вечора він прийшов, навіть не зняв куртку та не роззувся. Я готувала нам вечерю, Олександр взяв мене за руки та посадив напроти себе:
– Я давно маю тобі в цьому зізнатися, бо мене совість вже зжирає. Я не можу навіть спати нормально. У мене є дитина, син від іншої жінки.
То була молода стажистка в його компанії. Якось на корпоративі у них закрутилося на п’яну голову, вони переспали. Але потім дівчина звільнилася і не давала про себе чути. Аж тут тиждень тому смс – прохання про зустріч. Дівчина прийшла не сама, а з немовлятком.
– Нема сумнівів, що це моя дитина. Губи, ніс, родимка на ніжці.
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
– І що ти від мене хочеш?
– Нічого, просто хочу, аби цей тягар совісті впав з душі.
Звісно, ми розлучилися. Чоловік залишив мені квартиру, машину та ще платив аліменти на двох доньок. Приїздив щовихідних до дівчаток, забирав їх у парк та кіно. Разом гуляли та весело проводили час.
Одного вечора до мене вночі зателефонував Олександр. І голос у нього був дуже переляканий:
– Будь ласка, приїдь. Просто я не знаю, що робити, він дуже плаче!
Мої дівчата тоді були в бабусі, відпочивали на літніх канікулах в селі. Я викликала таксі та поїхала на орендовану квартиру, де жив чоловік. Виявилося, що Петрика не міг заснути, адже у нього різалися зубчики. Я допомогла його заколисала, поки Саша побіг в аптеку за ліками. І тоді маленький так пальчиком вчепився в мене. Мені навіть на секунду здалося, що він до мене посміхається.
– А де та мама?
– Втекла. Сказала, що не хоче свою молодість на нього вгробити, от я тут з ним живу.
Я написала ще список речей, які потрібні малюкові та поїхала додому. Правда, казала, що в разі чогось важливого – нехай телефонує, не соромиться. Адже я так прикипіла до хлопчика за ті хвилини, поки тримала його на руках.
Тоді був грудень, до мене зателефонували з поліції. Я вже продумала, що мої дівчата щось вчудили таке, що в’язниця загрожує!
– Ви Костяк Ольга Василівна?
– Так. А ви чому телефонуєте?
– Ваш колишній чоловік – Олександр Петренко?
– Так, а що трапилося?
– На жаль, його не стало. Аварія. Тут вже навіть швидка нічим не зарадила. Нещасний випадок, він не зумів вчасно пригальмувати, бо було слизько та врізався у вантажівку.
Я на мить забула, як дихати, а потім прошепотіла у слухавку:
– У нього був малюк в машині?
– Ні, я зараз у сусідки, яка з ним сиділа.
Я аж перехрестилася. Зразу поїхала до відділку поліції та написала заяву на всиновлення. Так, ви можете подумати, що я збожеволіла та втратила розум. Однак, я чудово розуміла, що Петрика можуть забрати у дитячий будинок. А я цього не могла дозволити!
Майже 3 місяці я боролася за те, аби органи опіки передали мені хлопчика. Навіть мої доньки позитивно на це відреагували – стрибали, як зайчики та сплескали в долоні “ура в нас буде братик”. Моя мама спершу пробурмотіла, мовляв, я здуріла. Але коли побачила Петрика у залі суду – одразу пом’якшала.
Я дуже люблю Петрика. От дивлюся на нього, а він так посміхається. Деякі друзі, правда, крутили пальцем біля скроні. “Ну яка нормальна жінка виховуватиме дитину, яку народила коханка твого чоловіка?” Ну але хто, як не я, дійсно? Олександр на небесах спочиває, а та горе-матуся не дається чути.
Тому, любі жінки, часто бувають такі випадки, коли треба переступити через себе та забути всі образи. Якби я так не зробила – не було б у мене Петрика.