Мій горе-чоловік на прикладі нашої родини показав, що не можна нікому довіряти! Я розлучилася без вагань

Я переїхала до Києва, коли мені було 17 років – вступати до університету. Я дуже виділялася з-поміж своїх одногрупниць. Вони ходили такі всі кралі розмальовані, червона помада, локони, укладка, нарощені вії та нігті. У когось навіть губи були зроблені. Словом, я навчалася з ходячими гіалуроновими барбі. 

Ще моя бабуся покійна казала, що натуральна краса – це жіноча гордість. Я доглядала за собою, не ходила такою “зачуханою”. Наприклад, заплітала волосся у косу чи хвіст, малювала нігті прозорим лаком. Мінімум косметики, хіба підмалювати очі тушшю та губи гігієнічною помадою. 

І одного разу, на дискотеці  в честь дня студента я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Андрієм. Він сказав, що я одразу йому сподобалася:

– Ти така красива, не те, що ті намальовані курки. Не корчиш з себе королеву світу!

Після закінчення університету ми розписалися та залишилися жити у Києві. Батьки Андрія йому ще на першому курсі купили однокімнатну квартиру у Дарницькому районі. Я знала, що свекри багаті люди, власники нічого клубу у Чернівцях та ще мережі ресторанів. Мої батьки також не відставали – дали гроші, аби ми могли машину купити, висилали продукти, аби не голодували у тій столиці. 

Хочу сказати, що Андрій давав мені гроші на шопінг, до косметолога, на манікюр. Але я звикла одягатися скромно – ніякі вульгарні вирізи на кофтинках, не купувала обтягуючі сукні чи напівпрозорі сорочки, де видно всі мої принади. Пастельного кольору гольфики, чорні джинси, кросівки, декілька закритих суконь на свята. 

Однак, після одного корпоративу на роботі Андрія він почав робити мені зауваження:

– Чому ти ніколи не малюєшся? От піди, зроби собі яскравий макіяж, волосся розпусти. Бо ходиш, як та монахиня. Вже всі на роботі жартують, що я живу з тобою, немов у монастирі. 

Чесно кажучи, мені було байдуже на такі зауваження зі сторони його колег. Головне, що я почуваюся привабливою та красивою. Хіба кілометрові нарощені нігті чи сукня, де видно п’яту точку, зроблять мене королевою? Ні, я почуватимуся останньою вертихвісткою в такому вбранні. І на початку стосунків Андрієві все подобалося, у нього не було жодних зауважень. 

Якось ввечері Андрій довго не відповідав на мої дзвінки. А потім повернувся вночі, що ледь тримався на ногах. Щось пробелькотів, що з колегами після роботи зайшов у бар. Однак, мені було неспокійно та я вирішила перевірити його телефон, він був без пароля. Відкриваю галерею – а там фото якоїсь молодої білявки. Вони обіймаються, танцюють, цілуються. 

Не знаю, як я не відправила Андрія на той світ, але вирішила почекати до ранку та поговорити з ним, коли проспиться.

– Так, у мене є коханка. Подивися на себе – ти звичайна, сіра миша. Чому ти не можеш одягатися краще? Мені вже набридла твоя коса, немов у доярки. Хіба так важко хоча б раз губи червоною помадою намалювати? Я не жадібний, дам тобі гроші. Я хочу, аби біля мене була красива жінка, що у інших чоловіків на неї аж слині текли. 

Я не витримала такої розмови, зібрала речі та переїхала геть до батьків. Фінал наших стосунків очевидний – ми розлучилися. 

Але я не розумію одного – чому чоловікам так важлива зовнішність? Спершу Андрій каже, як цінує натуральну красу, а потім йде та зраджує мені з намальованою Барбі! 

Питання тільки до чоловічої статі – ви можете хоча б раз визначитися, чого хочете від жінки? Спершу так, а потім інакше. Знаєте, я не дивуюся, чому багато пар розпадаються через таку поведінку саме чоловіка. Мені здається, що вони взагалі легковажні та на них розраховувати не можна. 

Любі жінки, хіба я кажу неправду? Чи, можливо, у вас досі рожеві окуляри та ви так сильно довіряєте своєму коханому? Готова прочитати ваші казочки в коментарях. 

Ви підтримуєте думку жінки? Чому?