Мій хлопець врятував грузинку. А потім до нас приїхали її брати. Я боялася, що скоро викликатиму поліцію

Тоді мені було 18 років та я з хлопцем Андрієм вперше поїхали у Грузію. Обрали найкращий готель з виглядом на гори. А якщо вийти на балкон, то можна побачити невеликий місцевий ринок та кафе. Продавали хінкалі, мцваді, лобіо. Повірте, такі аромати були для мене ранковим будильником. 

Того дня ми зібралися на екскурсію. Правда, було так спекотно, що однією бутилкою мінералки не обійтися. Я вирішила зайти у кафе та взяти морозиво. Сподівалася, що хоча б такий десерт допоможе  охолодитися. 

Ось зайшли на ринок, але раптом почули голосне “Дакхамареба” (здається, це “допоможіть” на українській), з нашої групи до одного кафе вибіг мій Андрій. 

На вулиці лежала дівчинка, моя ровесниця. Біля неї стояла жінка – мама чи бабуся. Вона голосно кричала та плакала. Натовп оточив її, хтось подав воду та тримав за руку. 

Андрій впав перед нею на коліна. Виявилося, що молодій дівчині стало дуже погано та вона втратила свідомість.

– Я лікар, зараз допоможу, запитайте жінку, чи вона викликала швидку! 

Наш гід перекинувся декількома словами з жінкою:

– Вона сказала, що донька знепритомніла. Швидка вже їде. 

Хлопець почав робити їй штучне дихання, поливати водою обличчя та робити масаж. Здавалося, що дівчина не дихає. Але через декілька хвилин вона розплющила очі.

– Мадлоба (це дякую на грузинській), – прошепотіла жінка та кинулася до хлопця в обійми. Почала навіть цілувати йому руки, а інші аплодували та плескали по плечі. 

Ввечері ми повернулися до готелю. І біля входу до нашої групи підійшли дорослі чоловіки грузинської зовнішності. Такі суворі, у чорних куртках. Я налякалася, що це можуть бути місцеві хулігани або ж грабіжники. Вони підійшли до гіда та про щось шепотіли декілька хвилин.

– Перепрошую, Андрію, до вас приїхали ці люди та хочуть серйозно поговорити. Не хвилюйтеся, я все перекладатиму. 

Виявилося, що це були старші брати молодої дівчини, яку сьогодні вранці реанімував хлопець. Нас попереджали, що у грузинів гаряча кров та з ними краще не жартувати. Однак, ті чоловіки були спокійні та ввічливо говорили з перекладачем до Андрія. 

Через три хвилини діалогу вони потисли руку Андрієві та простягли якийсь пакунок.

– Це у знак подяки, що ви врятували їх сестру. Вони власники невеликої садиби, де вирощують виноград. І запрошуюся вас у гості. Хочуть ще раз подякувати своєму рятівникові, – пояснив перекладач. 

Того вечора ми пішли у гості до родини Берідзе. Жінки накрили для нас розкішний стіл, стільки страв приготували. Чоловіки частували вином та навчили народного танцю картулі. Це по типу нашого весільного танцю. І до готелю повернулися не з порожніми руками – майже 10 пакунків різних солодощів, вина та прикрас. 

Досі з теплом згадую ту відпустку. І переконалася, що Андрій – хороший чоловік з великим та щирим серцем. 

Тому, будь ласка, не будьте байдужими до чужого горя. Адже доля вам сторицею віддячить за такий вчинок! 

А ви погоджуєтеся з такою думкою? Вірите, що всі наші вчинки повертаються бумерангом?