Мій син та невістка відсиділи за гратами. Однак, внук до останнього про це не знав

Я не бажаю нікому пережити те, що пережила я. Однак, хочу розповісти цю історію.

Це були лих 90-ті. Самі знаєте, що за часи – бандити, гроші, різні розбирання. Мій син тоді працював на одному заводі, невістка народила сина Петрика. Все у них було добре – своя квартира, машина, гроші. Часто приїздили до мене у село, я няньчилася з онуком. 

Але одного вечора все перевернулося з ніг на голову. До мене зателефонувала перелякана Світлана:

– Колю забирають у поліцію! У нас обшук, будь ласка, приїдьте! 

Я зібрала у сумку капці, декілька светрів та велику купу грошей – раптом, це допоможе синові відкупитися? Ледь встигла на останню електричку та приїхала до них. 

Виявилося, що на Колю “повісили” кримінал. Слідчі так і не пояснили, що трапилося. Хтось у когось викрав сотні тисяч доларів, працював на конкурентів. От я слухала ці звинувачення та не вірила своїм вухам. Мій Коля на таке не здатний!

– А Світлана Петренко була його поплічницею. Ось, тут стоїть її підпис, – показує мені слідчий якийсь зігнутий папірець, я нічого толком не зуміла прочитати. 

– Ми не винні, мамо, хтось на нас це повісив!

– Ану, до початку судового засідання вам заборонено спілкуватися з рідними, бо вони зацікавлені люди! Так, громадянко, на ваше житло накладається штраф. 

– Це не ми! Мамо, ти ж мені віриш? 

Тоді слідчий дав добрячого ляпаса Колі, що у нього аж губа тріснула. От досі перед очима та картина – на Світлану та Колю надягають наручники, саджають у машину та везуть геть. А я з маленьким онуком на руках стою посеред квартири та не знаю, що робити. 

Я залізла у шалені борги, аби знайти хорошого адвоката для сина. Продавала у селі пай, корову та кроликів. Однак, нічого не допомогло – Колі присудили 12 років, а Світлані менше. 

Я забрала онучка до себе у село. Звісно, коли він виріс, то дітки дражнили його “а твої батьки зеки” та насміхалися. Бачила, як Петрикові погано, як його зачіпали ці слова до сліз.

– Бабусю, а мої батьки такі погані, як кажуть? 

– Ні, Петрику, у тебе найкращі батьки! Просто життя – це така несправедлива річ. Повір, скоро вони приїдуть до тебе, тих розбишак не слухай! 

Звісно, я приїздила до сина у в’язницю. Однак, він казав, що неможливо подати апеляцію. 

– Мамо, тут вже гибле діло. Ніхто з адвокатів за таке братися не хоче. Але це не я! 

– Я тобі вірю сину, вірю…

Першою вийшла Світлана. Однак, вона не приїхала до мене у село. Від їх колишніх сусідів дізналася, що жінка зайшла у квартиру, зібрала речі та поїхала закордон. Це був для мене удар в серце – ну як так можна? Вона декілька років сина не бачила, а тут навіть у гості не приїхала? 

Коля уникав розмови про Світлану. Все казав “так треба було”. А я цього не розуміла. Ну яка мати так вчинить? 

Словом, минуло 10 років та Коля вийшов на волю. Я все чекала його, готувала стільки страв. Він, бідолашний, там певно вже схуд на тій воді та хлібі!

– Ми вдома! – чую знайомий голос. 

На порозі стояла.. Світлана та Коля. Петя перше їх не впізнав, стояв та ховався за моєю спідницею.

– Синку, це я, мама. Я тобі такі іграшки купила

Поки Світлана говорила з Петриком, я на кузні відчитувала Колю:

– Вона вийшла з в’язниці і навіть не приїхала! А зараз тут дитину іграшками хоче підкупити! 

– Світлана на заробітках була!

– То їй гроші за дитину були важливіші?! 

– Так, мамо, так! Вона поїхала, бо тут її з судимістю ніхто не хотів брати. Вона поїхала, аби гроші заробити та тобі борг за адвокатів віддати! 

– Як так? 

– А ще ти хіба забула, що наше майно арештували? У нас нема навіть де жити, тому Світлана поїхала у Італію на заробітки. Тому вона навіть сюди не приходила, бо їй було соромно дивитися тобі в очі. Пожертвувала собою, аби гроші заробити! 

Я аж заплакала. Адже дійсно, невістка майже три роки гарувала у Італії. Назбирала грошей, що вистачило купити невелику, однокімнатну квартиру. 

І вона пожартувала часом з сином… Казала, що фасувала на заводі продукти, а потім ще мила підлоги. Спала у невеликій каптерці, економила на їжі. І все заради нас з Петром. 

Зараз у нас все добре. Коля все-таки подав апеляцію до суду. Виявилося, що його підставив хтось з колег, зараз триває слідство. Коля хоче добитися справедливості. 

Петрик виріс, закінчив школу та вступив у МВС. Каже, що буде боротися з тим злом. 

Світлана мені досі дякує за те, що я стільки років турбувалася за сина. 

– Ми змогли його так гідно виховати. Повірте, я б не впоралася! 

– Ти також для мене прикладом..

Я щоранку та щовечора молюся Богові за свою родину. І нехай вас також обходить це горе! Пам’ятайте, головне – це вірити, що все буде добре! 

А Ви погоджуєтеся зі словами нашої читачки?