Молила Бога, щоб мій чоловік одужав. Але у Всевишнього були інші плани

Я прожила з Андрієм 20 років у шлюбі. Повірите, ми пережили всяке – кредити, борги, кризу, безгрошів’я, жили у невеличкій кімнаті в гуртожитку, одягалися у секондах та їли пісну гречку. Але крок за кроком, впевнено стали на ноги. Спершу відкрили невеличку кав’ярню, згодом розширили бізнес та  збудували ресторан італійської кухні. 

Одного вечора Андрій довго не підіймав слухавку. Він попередив, що затримається на дні народження друга, але на годиннику була 2 ночі, я його досі нема. Тут дзвінок від Павла:

– Негайно приїзди до 8 лікарні. 

– Що з Андрієм? Де він?

– Ми були на машині, Андрій випив тільки одну чарку. А потім дощ випав. Він не впорався з керуванням, слизька дорога, ми на швидкості врізалися у дерево…

Не згадаю, як дісталася до лікарні. Павло розповідав, що я так кричала та плакала, що медсестра вколола мені заспокійливе. 

Чоловік був у комі майже тиждень. Гроші на лікування швидко закінчилися, тому я вирішила продати наш ресторан. Тим паче, швидко знайшлися вигідні покупці. 

– На жаль, я не можу гарантувати, що ваш чоловік знову ходитиме. Попереду роки реабілітації, курс фізіотерапії. Раджу вам придбати крісло, – сказав лікар. 

Я продала все золото, срібло, машину та залізла по вуха у борги. Але з ранку до ночі була поруч з Андрієм. Майже 3 роки чоловік був прикутий до ліжка. Ми їздили до лікарів та мольфарів, пили різні трави та настрої, займалися з тренерами та навіть записалися на уроки верхової їзди. 

Щоночі я молила Бога про швидке одужання. Нехай дасть сили Андрієві знову стати на ноги! 

На щастя, Всевишній почув мене. Через 5 років після тої аварії чоловік знову ходив. Правда, було важко. Спирався на коштурик, бильця, стіну або ж повільно ступав. Було важко навіть піднятися на другий поверх чи вийти на вулицю. 

Ми знову почали все з чистого аркуша. На щастя, друзі допомогли з грішми та вклалися у наш новий заклад, на цей раз китайської кухні. Здається, що справи пішли у гору та вже ніщо не зруйнує наше щастя.

Але я дуже помилялася. Того дня заїхала до Андрія в офіс, щоб передати важливі папери. Заходжу до кабінету – а він там з молодою секретаркою Олесею.

– За що ти так зі мною? – єдине питання, яке вирвалося у мене. 

Андрій прогнав мене геть та зачинив двері. Я сіла в машину та почала гірко плакати. Чому він зрадив мені? Хіба я на таке заслужила? Невже це така дяка за те, що я для нього зробила? Була поруч, коли він не міг ні ходити, ні говорити… 

Ввечері я чекала на чоловіка. Він зайшов, не роззувся, поставив сумку та стіл та сказав:

– Я тебе більше не кохаю. У нас з Олесею скоро буде дитина. Хотів тобі давно зізнатися, але було шкода. Словом, завтра напишу заяву на розлучення. Не хвилюйся, половину коштів з квартири та бізнесу чесно віддам. Але, будь ласка, не з’являйся у моєму житті. Не псуй мені щастя. 

Вчора отримала офіційні документи про розлучення. Орендую квартиру та планую відкрити власну кондитерську. Однак, турбує єдине питання – чому Андрій так підло вчинив? Хіба він забув, як я з ранку до ночі була поруч, піклувалася та годувала з ложечки….

Чому чоловік так підло вчинив з жінкою? Хто винен у цій ситуації?