Моя старенька матуся стала причиною сварок в родині. Ні чоловік, ні діти мене взагалі не підтримують

Я не думала, що через літню мати втрачу свою родину. Чоловік та діти першими відвернулися від мене…

Моя мама народила мене пізно, їй було вже за 30. Однак, у мене було просто казкове дитинство – ми багато часу проводили разом, їхали відпочивати на море чи в гори. Вона завжди купувала найкращі іграшки та сукні. Навіть коли у мене була двійка з математики, то вона не сварила, а просто допомагала виправити погану оцінку.

Коли я поступила до Івано-франківська – оплачувала університет, оренду квартири та ще давала гроші на кишенькові витрати. Хоча я після 1 курсу знайшла роботу продавця, мама все одно мені допомагала. Наприклад, передасть пакунок з солодощами або ж продуктами. А в шоколадку тихцем покладе мені 100 гривень. Вона знала мій розмір одягу та стопи, тому завжди, коли я приїздила додому – у кімнаті висіла нова курточка або ж на підлозі стояли нова пара взуття. 

На весілля вона порадувала нам 5 тисяч доларів. Я не знаю, звідки у мами були такі гроші. І за це я була їй дуже вдячна, адже тоді ми з Андрієм мешкали на невеликій орендованій квартирі і це житло було для нас рятівним кругом. 

Однак, зараз у мене все руйнується. Причина – моя мама. Річ у тому, що вона вже досить старенька та немічна, аби про себе подбати. Я раніше приїздила до неї на вихідні, допомагала по господарстві, привозила продукти та ліки. Але раз мені зателефонувала сусідка та сказала, що мамі геть погано та не може навіть з ліжка піднятися. У неї трусилися руки та ноги. 

Ми зробили обстеження – у мами атрофуються м’язи. Тому я вирішила перевезти стареньку до себе. Правда, ні з чоловіка, ні з дітьми  про це не порадилася. І таке добро вилізло мені боком

Першим здався Андрій. Мама почала забувати елементарні речі – вимкнути воду чи світло. Раз приходимо додому – а у вітальні якесь кодло диму чорного

– А це я одяг хотіла попрасувати. Але я забула, бо там телефон дзвенів.. 

Вона ввімкнула у розетку праску та пішла геть, немов нічого не пам’ятає. І через це спалила сорочку та штани чоловіка, бо поставила праску не на металеву підставку, а одразу на одяг. 

– Слухай, може її в будинок віддати? За нею там доглядатимуть! – радить Андрій. 

– Це моя мама, я її нікуди не віддам! 

Моя мама могла ввімкнути кран у ванній та вийти геть з кімнати. І ми робили ремонт сусідці знизу. Андрій почав навмисне “затримуватися” на роботі, хоча я бачила його машину біля будинку, але сам чоловік довго не заходив додому. То він нього тхнуло алкоголем, цигарка ми та пивом. Він ледь не щовечора збирався з друзями у барі глянути футбол. Наше спілкування зійшло до фрази “доброго ранку” та “добраніч”. 

Потім старшу доньку Христину почала дратувати присутність бабусі. 

– Мамо, я собі спокійно хочу з подругою повчитися. А бабуся щоразу заходить у кімнату та питає елементарні речі. Вона раз каже “покажи, де туалет”. 

– І що тут такого?

– Мамо, мені соромно перед друзями! Якщо раніше я могла з ними тусити до ночі, то зараз ти навіть не дозволяєш музику слухати, бо бабусі заважає! А вона мені ні? 

Молодший син брав приклад з сестри. Ще й почав на стареньку кричати.

– Чому ти підіймаєш голос на бабусю? 

– А вона глуха і трохи пришелепкувата! 

– Хто тобі таке сказав? 

– Бабуся завжди називає мене Саша, а я Паша! От і кричу їй у вухо, а тато постійно називає її старою каргою, коли ти не чуєш! 

Так моя мама розділила нашу родину. Тепер зі мною ніхто не хоче говорити, донька та син ігнорують. Чоловік взагалі уникає та навіть не хоче додому приходити. А все через мою маму. Якось я вирішила поговорити про це з рідними

– Мамо, ти б могла з нами порадитися, ми тут не чужі люди, – дорікає донька. 

– Але бабусі потрібна допомога

– Ми б могли найняти їй доглядальницю. Або ж віддати у притулок, я б міг це фінансово потягнути! – випалює чоловік. 

– Моя мама не пес, аби її в притулок здавати!

Так у мене зник останній шанс, аби помиритися з рідними. Не могла подумати, що через стареньку маму у нас виникатимуть такі серйозні сварки. Хіба діти та чоловік не бачать, що їй потрібна допомога? Вона стара, немічна, ще й хворіє. 

Але тепер боюся, аби мене діти в старості не відали кудись в притулок. Або ж не викинули на вулицю… Я вже на крок від того, аби просто забрати всі речі та переїхати з мамою у село і там залишитися з нею жити.

Як мені бути? Можливо, варто дослухатися до думок чоловіка та дітей?